Українська література » » Варіант №1. На альпійській верховині - Борис Крумов

Варіант №1. На альпійській верховині - Борис Крумов

---
Читаємо онлайн Варіант №1. На альпійській верховині - Борис Крумов
я трохи підпив і можу щось наплутати, але ти розумна й розсудиш. Ти розумніша за всіх жінок, яких я знав у цьому місті! Тому я хочу, щоб ти залишилась, бо життя моє порожнє, навколо мене пустка і немає людини, яка сказала б мені добре слово. Я не допитуватиму тебе більше, тільки ще раз прошу — поживи тут трохи, запишись в університет, не поспішай додому. Залишся зі мною, Николинко! Залишся, бо я збожеволію без рідної душі й накладу на себе руки. Я вже в такому віці, коли страшно жити самому. Як подумаю ввечері, що треба повертатися додому, волосся стає дибки. Чекала б мене там близька людина, своя кров… Я зібрав дещицю грошей — твої будуть…

Йому перехоплювало дихання, і я намагалась говорити якомога твердіше:

— Я не залишусь, татку. Краще ти повертайся до Болгарії, щоб жити разом з нами.

Він випростався й підвищив голос:

— Повернутись, щоб застрелили чи кинули за грати? Ніколи!

І вийшов. Я чула, як рипнули стулки бара.

Опівночі він був п'яний, як чіп. Ледве вмостився на дивані в передпокої.

Я боялася, щоб він не прокинувся, але все ж устала, вийняла з його кишені ключі й босоніж вийшла.

— Ти не помітила якихось змін у батькові?

— Нічого особливого.

— Може, він відпустив собі вуса?

— Ні, він ніколи не носив вусів. Я записала назву вулиці й номер будинку. І чималенько поблукала, поки знайшла вас… Оце і все.

Усе було для неї, але далеко не все, що потрібно було знати мені.

Я наважився на один не дуже обережний хід. Подумав, що коли нічого не виграю, то принаймні нічого й не втрачу. О ранковій порі, коли люди йдуть на роботу, увійшов в одне маленьке кафе. Щоб виправдати своє досить тривале сидіння, спожив значно більше кави, ніж звичайно за сніданком.

Але сидів не марно. З дверей, за якими я спостерігав, вийшов Борсук. Він справді був без вусів. Запалив сигарету й огледівся. Пересвідчившись, що за ним ніхто не стежить, прудко кудись подався. Наздогнав його саме тоді, коли він збирався звертати в бічну вулицю, де, мабуть, поставив свою машину. Я ввічливо привітався з ним, знявши капелюха. Він стримано відповів, однак не здивувався нашій зустрічі.

— Як поживаєш, як здоров'я? — запитав я.

— Не думаю, щоб турботи про моє здоров'я привели тебе сюди, — похмуро озвався він і сторожко зиркнув навколо.

— Ми давно не бачились. Може, ти боїшся нашого знайомства і вирішив припинити його? А то давай десь присядемо, га?

Кивнувши, він мовчав, видно, чекаючи, що я ще скажу.

— Наскільки я зрозумів, ти давненько вже в місті, а не визнав за потрібне озватися, — заговорив я.

— Облиш ці вступи, — майже роздратовано промовив він, — у мене лише кілька хвилин. Але перш ніж ти почнеш запитувати, я хочу дещо запитати в тебе.

Помовчав і зазирнув мені у вічі.

— Це ти викликав мою дочку з Софії?

Я спробував удати здивування, мовляв, про що мова?

— Якщо ти не хочеш припиняти наше знайомство, — розхвильовано вів далі Борсук, впритул підійшовши до мене, — авжеж, коли не хочеш, щоб ми припинили зв'язок, скажи відверто, мені це важливо — це ви її викликали?

— Нічого не знаю про твою» дочку, оце тільки від тебе довідався, що вона приїхала. Коли вона тут, певно, зупинилась у когось із болгар, і я легко знайду її.

— Може, й так, але мені здається, що ти нещирий.

— Я доведу, що твої підозри безпідставні, тільки скажи, ти певен, що вона тут, аби я не витрачав марно часу й сил на її розшуки?

— Вона тут.

— Надвечір, найпізніше завтра ранком я знатиму, де вона, й умовлю її зустрітися з тобою або — якщо відмовиться, — принаймні подзвонити тобі по телефону. Дай номер.

Я вийняв нотатник, щоб записати номер, але він сказав, що сам подзвонить до мене.

Я узяв його під руку. Цей дотик був мені потрібний не менше, ніж його позитивна відповідь. Там, де не світило зізнання, я вдавався по допомогу до техніки.

— Ти давно тут, а не дзвониш, — знову сказав я.

— Чому — давно?

— Бо тебе давно вже засікли, і, мушу тобі сказати, у блакитному «фіаті», коли ти наїхав на якогось громадянина.

— Ти диви, в людей очі є.

— А хіба ти досі не переконався, що в нас гострий зір?

— Навпаки, не раз пересвідчувався в цьому.

— Значить, мусив би мати більше розуму.

— Ви справді далеко бачите, але ти, пане Нешев, не досить добре знаєш мене: коли йдеться про комуністичних агентів у нашому середовищі, я відчуваю тільки ненависть! Я людина відкритого бою й ненавиджу агентів і провокаторів. І коли той, хто викличе мою ненависть, ваш чоловік, краще вчасно прибрати його, бо нарветься на лихо. Якщо не я, інший зведе з ним рахунок, але присуд йому вже винесено. Цього з тебе досить, і не пробуй довідатись більше! Надвечір я подзвоню тобі.

Справді, цього мені було досить — того, кого він вважав агентом комуністів, могла роздушити його ненависть. Важливо було знати, кого він вважав нашим — Тодоринова чи Великова?


РАНКОВИЙ ВІЗИТ

Навряд чи слід говорити як саме — для цього є багато способів, — але вже за день я знав про розмову мого тезка з

Відгуки про книгу Варіант №1. На альпійській верховині - Борис Крумов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: