Сніговик - Ю. Несбе
– Де ти був, коли зникла Бірта Беккер? – долинув її голос.
– Тут, у квартирі, – відповів Стьоп, силкуючись розмірковувати. Вона сказала, що з поліції, і тут він згадав, де бачив її раніше – в керлінг-клубі.
– Сам?
– Так.
– А в ніч, коли була вбита Сильвія Оттерсен?
– Те саме.
– Цілий вечір був сам? Ні з ким не розмовляв?
– Ні.
– Отже, алібі в тебе нема?
– Я вже казав, я був тут.
– Добре.
Добре? Чому добре, якщо в нього нема алібі? Що вона хоче? Змусити його зізнатися? І чому електричний звук ніби став ближче?
– Лягай, – сказала Катрина.
Він підкорився і відчув спиною та ногами крижану емаль ванни. Від дихання маска облипла обличчя, а від цього дихати ставало щодалі важче. Знову пролунав її голос, зовсім поруч:
– Як ти хочеш померти?
Померти? Маніячка психована! Чи ні? Стьоп сказав собі: треба зберігати спокій, може, вона просто хоче його налякати? Може, отой Харрі Холе стоїть у неї за спиною? Може, це все його штучки? Але Стьоп уже тремтів усім тілом, та так, що було чутно, як його чудовий швейцарський годинник «Таг Хауер» цокотить об ванну, наче тіло вже збагнуло те, що мозок усе ще відмовлявся сприймати. Притиснувши потилицю до краю ванни, він намагався поправити маску, щоб хоч щось бачити крізь крихітні прорізи для очей. Він помре.
Так ось чому вона його упхнула в ванну! Щоб не заляпати кров’ю все навколо і швидко змити всі сліди. Дурня! Адже він – Арве Стьоп, а вона – якийсь там коп. Вона нічого достеменно не знає.
– Ану, – наказала Катрина, – підведи голову!
Маска. Нарешті. Він підкорився й відчув, як її руки торкаються його потилиці, чола, але маску вона не зняла. А потім щось тонке перетягнуло йому горло. Дідько! Петля!
– Не… – почав він, але тут петля міцно перекрила йому доступ повітря, і він укляк. Наручники дряпали дно ванни.
– Ти їх усіх убив, – сказала вона, і петля затягнулася ще міцніше. – Ти і є Сніговик, Арве Стьоп.
Он воно що! Тепер зрозуміло… Але мозкові катастрофічно не вистачало кисню, і він майже втратив свідомість. Проте заперечно захитав головою.
– Так-так, – з упевненістю промовила вона, і йому здалося, що зараз петля відітне йому голову. – Ти і є Сніговик.
І стало темно. Він смикнув ногою й відразу безсило опустив її на дно ванни. Пролунав глухий дзвін.
– Чуєш гул, Стьопе? Це мозкові не вистачає кисню. Правда ж приємно, так? Мій колишній любив дрочити, поки я його душила.
Він спробував закричати, вдихнути хоча б ковток повітря – дарма! Господи, їй все ще потрібне його зізнання? І тут накотило. В мозку наче лопалися бульбашки шампанського. Невже ось так легко? Він не хотів, щоб було так легко.
– Я підвішу тебе у вітальні, – зловісно шепотіли губи біля його вуха, і він відчув, як її рука ніжно ляпає його по спині. – Обличчям до фіорду. Милуйся видом.
А потім щось довго дзвеніло, як сигнал кардіологічного апарата в кіно, коли серце пацієнта спиняється назавжди.
Розділ 26
День дев’ятнадцятий. Тиша
Харрі ще раз натиснув на дзвінок до квартири Арве Стьопа.
Полювання невідомо на кого скінчилося для чорного «амазона» порожньою площею на Акер-Брюгге.
– Якщо у нього там хтось є, він, зрозуміло, не відчинить, – міркував Бйорн Гольм і подивився на триметрові двері.
Харрі натиснув на сусідній дзвінок.
– Там же контори, – нагадав Бйорн Гольм. – Стьоп живе сам-один. Я читав.
Харрі озирнувся навкруги.
– Та ні-і, – сказав Гольм, бо зрозумів, про що той думає. – Ломиком не візьмеш. Та й скло тут армоване, не розіб’єш. Треба зачекати, поки охоронець не…
Харрі повернувся до машини. Далі вже Бйорн Гольм не встиг розгадати його думок. Принаймні поки Харрі не сів за кермо й Бйорн не згадав, що ключі так і залишилися в замку запалення.
– Ні! Харрі! Ні!!! – Його слова потонули у ревінні мотора.
Колеса крутнулися по гладенькому від дощу асфальту, і машина смикнулася вперед. Бйорн Гольм широко розкинув руки перед машиною, але устиг спіймати погляд Харрі з-за керма й відскочив убік. «Амазон» ударився у двері з глухим звуком. Скло вкрилося білими тріщинами, ще мить потрималося, а потім висипалося на асфальт. Перед тим як Бйорн устиг огледіти пошкодження, Харрі вже вийшов з машини й проліз у отвір в дверях досередини.
Бйорн, лаючись, рушив за ним. Харрі схопив горщик з величезною, у людський зріст, пальмою, дотягнув до ліфта й натиснув кнопку виклику. Коли блискучі алюмінієві двері розчахнулися, він запхав пальму між ними й тицьнув пальцем у білі двері з зеленим написом «Вхід»:
– Прикрий чорний вхід, я піду головними сходами. Перекриємо шлях до відступу. Зустрічаємося на сьомому, Гольме.
Видершись вузькими залізними сходами на третій поверх, Бйорн Гольм вже був весь мокрий від поту. Його голова і тим паче тіло не були призначені для таких викрутасів: чорт забирай, він експерт! Йому подобалося реконструювати події, а не ліпити їх.
Чути було тільки дзвінку луну його власних кроків та сопіння. Він зупинився. А що робити, якщо хтось вискочить? Коли Харрі викликав його на Сейльдуксгата, то попросив прихопити табельний револьвер, але нічого не додав більше. Чи він саме це мав на увазі? Бйорн схопився за перила, важко відсапуючись. Що б зробив Хенк Вільямс? Напився б. А Сід Вішез? Показав би дулю, накивав п’ятами. А Елвіс? Елвіс Преслі? Бйорн Гольм витяг на ходу револьвер.
Сходи закінчилися. У відчинені двері коридору Бйорн побачив Харрі. Той стояв у самому кінці, притулившись спиною до стіни біля коричневих дверей. В руці у нього був револьвер, він приклав палець до губ і кивнув на двері. Вони були прочинені.
– Кімнати оглянемо одну за одною, – прошепотів Харрі Бйорну, коли той наблизився. – Ти наліво, я направо. В одному темпі, спина до спини. І не сопи.
– Зачекай! – прошепотів Бйорн. – А якщо Катрина там?
Харрі мовчки подивився на нього.
– Ну, я тіки хотів сказати, – забубонів Гольм, намагаючись стулити думки докупи, – у гіршому разі, я застрелю… колегу?
– У гіршому разі, – поправив Харрі, – колега застрелить тебе. Зрозуміло?
Експерт кивнув і пообіцяв собі, що, коли все скінчиться благополучно, він
