Зваблені ненавистю - Ерін Кас

— Подзвоню завтра мамі.

— Правильне рішення. Ти голодна? Я принесла смачненьке.

— Ні, хочу пігулку випити, — йду на кухню. — Доставка? — зупиняюся в коридорі, дивлячись на букет квітів на тумбочці.

— Мій кривдник вибачився, тобто… моя жертва.  

— Не зрозуміла, — розвертаюся до неї. Ловлю коротку усмішку, відчуваючи, як всередині зароджується хвилювання.

— Той, якого я супом облила. Перепросив за грубі слова.

— Перепросив… — протягую за нею. Коли Арсен сказав, що його облили супом в ресторані, я подумала, що це була Аліска. І по часу все сходилося. — А як його звати? — аж подих затамовую.

— Не знайомилися. Сам не прийшов. Мабуть, побоявся повтору. Але на вечерю запросив. Завтра, о сьомій.

— Угу, — рухаюся на кухню. Щось мені не добре. Дурно. З язика готові зірватися питання про його зовнішність, але страшенно боюся почути опис чоловіка, якого кохаю.