Ілюзія Бога - Річард Докінз
Хтось із нас відстає від хвилі морального духу часу, хтось трохи її випереджає; але більшість людей ХХІ століття згруповані в одну когорту, яка вирвалася далеко вперед відносно людей доби Середньовіччя, доби Авраама чи навіть 1920-х років. І хвиля не стоїть на місці, а котиться далі, тому навіть авангард попереднього століття (чудовим прикладом якого може слугувати Томас Гакслі) з часом опиняється за плечима ар’єргарду століття нинішнього. Такий поступ ніколи не буває винятково прямим і рівномірним; його шлях радше нагадує зиґзаґисте полотно пилки. На ньому час від часу трапляються локальні й тимчасові відхилення, як, приміром, у Сполучених Штатах початку 2000-х років, коли американцям шкодив власний уряд. Однак у ширших часових рамках можна непомильно розпізнати поступальну тенденцію, яка триватиме й далі.
Що ж штовхає моральний дух часу послідовно рухатися в одному напрямку? На думку відразу спадають видатні моральні лідери, які, випереджаючи свій час, підносяться над усіма й показують нам, куди рухатися далі. У Сполучених Штатах ідеали расової рівності прищеплювали політичні лідери на кшталт Мартіна Лютера Кінґа, представники шоу-бізнесу, спортсмени та інші публічні постаті й зразки для наслідування на кшталт Поля Робсона, Сідні Пуатьє, Джессі Овенса та Джекі Робінсона. Емансипація рабів та жінок значною мірою відбулася завдяки таким харизматичним особам. Одні з них вірили в Бога, інші — ні. Серед набожних були й такі, що боролися за справедливість, керуючись релігійними мотивами. Проте для інших релігія не мала значення. Хоч Мартін Лютер Кінг був християнином, свою філософію ненасильницької громадянської непокори він запозичив безпосередньо у Ґанді, котрий християнином не був.
Крім того, поступово вдосконалюється освіта й, зокрема, зростає усвідомлення того, що всі ми поділяємо однакову людську сутність із представниками інших рас та іншою статтю — і всі ці ідеї докорінно розходяться з біблійною мораллю, а походять із біології, зокрема з теорії еволюції. Несправедливе ставлення до чорних і жінок (а в нацистській Німеччині — до євреїв та ромів) обґрунтовували тим, що їх не можна вважати повноцінними людьми. Філософ Пітер Сінґер у книзі «Визволення тварин» наполегливо відстоює думку про перехід до поствидової політики, коли гуманне ставлення вимагатиметься до всіх біологічних видів, сила мозку яких достатня, щоб розуміти ставлення до себе. Можливо, це і є вказівка на подальший напрям зміни морального духу часу протягом прийдешніх століть. Така політика стала б логічним продовження попередніх реформ на кшталт скасування рабства та емансипації жінок.
Мої любительські знання з психології та соціології не достатні, щоб розробити краще пояснення, чому моральний дух часу змінюється в узгоджений спосіб. Та для мети цієї книги достатньо констатувати, що він таки змінюється та ще й не під впливом релігії, а тим паче не під впливом Святого Письма. Мабуть, його зміни зумовлює не якась одна сила на кшталт гравітації, а складне поєднання різних сил, як у випадку закону Мура, котрий описує зростання потужності комп’ютерів у геометричній прогресії. Хай які причини його руху, самого факту неспростовної перемінливості духу часу більш ніж достатньо, щоб спростувати твердження, буцімто нам потрібен Бог, щоб бути добрими або щоб відрізняти добро від зла.
А хіба Гітлер і Сталін не були атеїстами?
Хоч дух часу і змінюється, та ще й у загалом поступальному напрямку, його рух, як я зазначав, має зиґзаґисту, а не пряму траєкторію, тож на ній інколи трапляються жаскі відступи назад. Відомими прикладами таких відступів, глибоких і страхітливих одночасно, слугують диктатури ХХ століття. Важливо відокремити лихі наміри постатей на кшталт Гітлера й Сталіна від неосяжної політичної влади, яку вони здобули в процесі реалізації цих намірів. Я вже зазначав, що ідеї та наміри Гітлера нічим не гірші за ідеї та наміри Калігули або деяких турецьких султанів, приголомшливі діяння яких у всій їхній мерзенності описано в книзі Ноеля Барбера «Володарі Золотого Рогу». Просто Гітлер мав у своєму розпорядженні зброю та комунікаційні технології ХХ століття. І при цьому як Гітлер, так і Сталін, за мірками будь-якого часу були надзвичайно жорстокими людьми.
«І Гітлер, і Сталін були атеїстами? Як можете це пояснити?» Це питання звучить мало не після кожної моєї відкритої лекції на тему релігії та під час кожного інтерв’ю на радіо. Зазвичай його ставлять уїдливим тоном, закладаючи в нього два безпідставні припущення: що (1) Сталін і Гітлер не тільки були атеїстами, а ще й (2) чинили свої злочини через свій атеїзм. Припущення № 1 слушне щодо Сталіна, але сумнівне щодо Гітлера. Та воно не має сенсу в будь-якому разі, позаяк припущення № 2 однозначно хибне. Неправильно вважати, нібито воно логічно випливає з припущення № 1. Навіть якщо допустити, що спільним для Гітлера й Сталіна був атеїстичний світогляд, у них були й інші спільні ознаки — приміром, вуса. Як і в Саддама Хусейна, до речі. І що? Річ не в тім, були злі (або добрі) особи набожними чи атеїстами. Ми не займаємося обліком усіх злих голів, щоб, уклавши два їх вичерпні списки, порівняти, який довший. Не слід робити далекосяжних висновків із того факту, що на пряжках поясів, які носили нацисти, було написано «Gott mit uns»55, принаймні не провівши ретельного аналізу. Важливо не те, були чи ні Гітлер і Сталін атеїстами, а те, чи атеїзм систематично підбиває людей чинити зло. Не існує ані найменших доказів цьому.
Атеїзм Сталіна майже не викликає сумнівів. Він здобув освіту в православній семінарії, а його мати все життя побивалася, що син не виправдав її надій і не став священиком. Останній факт, згідно з Аланом Баллоком, завжди веселив Сталіна106. Мабуть, саме досвід підготовки до священицького сану спонукав Сталіна вже в зрілому віці зневажливо ставитися до Російської православної церкви, християнства та релігії загалом. Проте немає жодних доказів, які б підтверджували, що причиною його жорстокості були атеїстичні погляди. Мабуть, його рання духовна освіта теж до цього не причетна, хіба за винятком того, що прищепила йому абсолютистську віру, культ сильної руки та переконаність у тому, що мета виправдовує засоби.
Міф про атеїзм Гітлера плекали настільки старанно, що більшість людей у ньому навіть не сумнівається, а апологети релігії регулярно й зухвало використовують його як аргумент на свою користь. До істини ж у цьому питанні докопатися не так просто. Гітлер народився в католицькій родині, змалечку відвідував католицькі школи та церкви. Звісно, все це ні про що не говорить, адже він легко міг зректися релігії, як Сталін порвав із російським православ’ям, коли його відрахували з Тифліської духовної семінарії. Проте Гітлер ніколи офіційно не заявляв про відмову від католицтва, а деякі факти свідчать, що він протягом усього життя залишався релігійним. І хоч його релігійні переконання не можна назвати чистим католицтвом, він вірив у божественне провидіння. Наприклад, у «Моїй боротьбі» він згадував, що, почувши новину про початок Першої світової війни, «упав на коліна й від усього серця подякував небесам, що мені випало жити в такий час»107. Але це був 1914 рік, коли Гітлеру йшов 25-й
