Провалля - Євгеній Шульженко

​Одразу згадала історію В'ячеслава про вбивство батька. Якби він й ховався, з часом його б схопили та заарештували. Не було б цілої кімнати з кістками невинних людей. Зітхнула та поглянула вгору, на вікно шостого поверху. Мотузки не видно. Вилізти на підвіконня та спробувати підстрибнути? Вона ніколи в житті не зможе дотягнутись.

​- Що мені робити? – спитала себе тихо, - провалля, я наговорювала на тебе. Вибач. Але чи зможеш ти мені допомогти? Чи це твоє дитя? Твій людожер? Так ти йому допомагаєш, годуєш?

​Розуміючи, що потроху божеволіє, махнула головою в сторони. Аж раптом, зупинилась на шахті ліфта. «Ні, ні, ні» - сама собі мовила, хоча розуміла, що це єдиний можливий варіант. Хоча ні, ще можна спробувати вискочити до прірви, зірватись та впасти.

​Глянула вниз. Побачила, що світло ліхтаря зникає за декілька метрів. Лише густа та мертва темрява. Відчула, що тіло пересмикнуло. Відійшла від вікна, рушила в сторону ліфта.

​«Якщо Вʼячеслав відчинив всі двері, - подумала дівчина, - я з цього рівня можу вилізти на наступний. Мені не потрібно дертись до девʼятого поверху». Маршрут був зрозумілим. Він здавався легким, якщо не враховувати газ.

​Діана швидко дістала новий клаптик тканини, змочила водою та намотала на обличчя. Дихати стало ще важче, але це мало допомогти. Якщо в неї почнуться галюцинації в шахті, вона просто впаде. На цьому подорож закінчиться. Вона не врятує ні себе, ні друзів. Зітхнула та зазирнула до шахти.