Напівдоторком - Александра

— Я не можу її втратити, розумієш? Не можу.

— Ти вже давною її втратив. Надто давно, щоб предʼявляти свої права. 
Від безсилля і емоцій, що вирували в середині хотілося трощити усе навколо. Чоловік чудово розумів, що вона права, але змиритися з цим…

— Сумніваюся, що усі ці роки ти ніяк не допомагав Алекс. Але зараз, твій захист — не потрібен. Просто будь поруч, хоч раз.

Ці слова були такими тихими, проте в голові вони відлунювали криком. 

Закриваючи сумку, Сесілія востаннє кинула погляд на Дмитра, що стояв, спираючись об стіл і пильно стежив за її діями.

— Ще не пізно. — Від цих слів чоловік здригнувся, немов від електрошокера. — Змінити минуле неможливо, але можна почати заново.

Вже, виходячи з кухні долетіла відповідь.

— Їй не потрібен такий батько, як я.

На вустах жінки пролягла сумна посмішка.

— Їй потрібен хоч хтось.