Українська література » » Штани з Гондурасу - Євген Дудар

Штани з Гондурасу - Євген Дудар

---
Читаємо онлайн Штани з Гондурасу - Євген Дудар
А тут фокусничають…

І попхався крізь натовп до машини.

Дракон вже підвів голову. Підняв круп.

— О, живий! — радів натовп.

— Піднімається!

— Легкий шок! — коментувала пишнотіла дама.

— Треба допомогти йому підвестися. Щоб звільнити дорогу, — сказав лейтенант.

Сиренячи тривогу, мчить «швидка допомога». Біля універмагу заскрипіли гальма.

Вискочив з машини солідний представник рятівної служби. Кинувся під вивіску «Взуття».

Вистрибнула за ним мініатюрна сестричка. Без рятівної скриньки. Кинулася під вивіску «Галантерея».

Повагом висунувся з-за керма водій. Подався під вивіску «Господарчі товари»…

Червоний куток у житлово-експлуатаційній конторі. Битком набитий людьми. За столом лисий, поморщений Арон Наумович Грос. Начальник контори. Поруч з ним — зовсім сивий голова домового комітету Базюкович. У першому ряду, навпроти стола, сидить Робінзон Галапочка.

Грос встає. Стукає олівцем об графин.

— Товариші! Прошу уваги!

Гамір у залі поволі стихає.

— Ітак, збори активістів нашої житлової контори вважаю відкритими!

Присутні заплескали в долоні.

— На порядку дня одне питання — персональна справа пожильця з квартири п’ятдесят три, будинку номер двадцять три по вулиці Індустріальній Робінзона Івановича Галапочки…

Галапочка сидить і байдуже дивиться у вікно.

— Слово для інформації має голова домового комітету товариш Базюкович.

Базюкович схиляє в поклоні голову. Солідно підводиться, бере папку, що лежить перед ним на столі, повагом, з дуже зосередженим і відповідальним обличчям підходить до невеличкої трибуни. Закладає окуляри, розкриває папку.

— Тариші! Сьогодні на міжнародній арені, тариші, обстановка, я б сказав, міняється…

Сидить Галапочка. Не чує слів промовця. Бачить, як той з-за трибуни розмахує руками, показуючи, очевидно, протилежні континенти, як худа і довгоноса його постать то ривком нахиляється над трибуною, то вигинається, ніби пританцьовує.

Галапочка подумки йде на околицю міста. Тут у два ряди вилаштувалися муровані кооперативні гаражі.

Метушаться в гаражах та біля них автолюбителі. Хтось лежить під машиною. Хтось заводить автомобіль ручкою.

Ось бокс № 13. Наближається до нього Галапочка. Відчиняє замок. Із-за дверей чути радісне коняче: г-г-г-м.

Галапочка відчиняє двері. З’являється радісна коняча морда.

— Ну як, сіно з’їв? — питає Робінзон. Плеще коня по шиї, гладить його морду.

У гаражі вздовж стін — мішки з кормами, пресоване сіно. Біля торцевої стіни — жолоб. Від палі, забитої біля жолоба, тягнеться ланцюг до вуздечки коня.

Галапочка порається біля жолоба. У дверях гаража з’являється автолюбитель, весь у мазуті.

— Слухай, друже, виручай! — просить Робінзона. — Заглух. Не дотягнув до гаража півкілометра…

Галапочка вийшов до нього. Подав руку. Той тернув долонею правиці спочатку об техаси, тоді простягнув її Галапочці.

— Що, бензину не вистачило? — спитав Робінзон.

— Та ні, бак повний.

— Шлея й орчик у кого? — по-діловому спитав Галапочка.

— Не знаю.

— По-моєму, у тридцять третьому боксі. Останнім ми його тягнули…

Ось вони біля 33-го бокса. Двері відчинені навстіж. У гаражі повно всякого хламу. Хлам такий різноманітний і в такому безпорядку розкиданий, що складається враження, ніби це звалище сміття. Серед тої купи сміття, біля самих дверей, — добряче-таки пом’ятий «Запорожець».

— Ей! Євтиховичу! Де ви там? — гукнув Галапочка.

З-за купи мотлоху навкарачки вилазить опасистий чоловік. Все обличчя поклеєне лейкопластирем. Рука на очкурі.

— Іду, іду!

— Шлею нам треба.

— Що, стукнули? — питає Євтихович.

— Ні, просто заглух! — пояснює Петро…

Стрепенувся Галапочка від спогадів.

— …Наша країна, тариші, видає на-гора гори вугілля! — рубонув рукою доповідач. — Видобуває небувалу кількість нафти, залізної руди. І вообще, тариші…

Галапочка думками знову пішов у гараж.

Ось вони почепили орчик до старенького-престаренького Петрового «Москвича».

Запрягають коня.

— Слухай, — озвався Петро, — де це Євтиховича так вмазали? По-моєму, це вже не вперше.

— Не вперше, але, мабуть, востаннє. У нього є кілька запасних крил, капот і ще дещо. Старе, поржавіле, як і сам «Запорожець». То він ставить їх на машину, виїжджає на трасу і зумисне робить так, щоб хтось легенько його зачепив. Тоді каже: «Давай, браток, поки приїде інспекція, розквитаємось. Ти мені даєш стільки-то…» Словом, збирає на нову машину…

Доповідач різко стукнув кулаком по трибуні:

— Ми боремося за чистоту середовища! Насаджуємо нові ліси, парки і сквери. Держава виділяє великі кошти, щоб кожен мешканець міста дихав чистим повітрям…

В цей час у відчинене вікно вривається хмара чорного диму. Чи то від паленої гуми, чи від мазуту.

У залі починається спочатку покахикування. Тоді все частіше вибухає кашель. Закашлявся й сам доповідач.

— Зачиніть вікно! — скомандував начальник ЖЕКу.

Галапочка, що найближче до вікна, підходить до нього.

У дворі, метрів за десять від вікна, горить чималеньке вогнище. Палають рештки автомобільної шини, ящики, сміття. Неподалік двірничка підмітає двір, збирає сміття, носить його у вогонь.

Галапочка зачинив вікно. Кашель ущух.

— А що робить жилець Галапочка? — продовжує доповідач. — Приводить до будинку коня. Засмічує, тариші, територію. Отруює сусідам життя. От, тариші, від мешканців будинку, в якому живе пожилець Галапочка, поступила скарга. У високу інстанцію. Нам її, тариші, надіслали для вжиття, тариші, заходів…

Йде, сідає за стіл.

— Хто хоче висловитися? — питає начальник ЖЕКу.

Руку піднімає худий тип з невдоволеною фізіономією.

Відгуки про книгу Штани з Гондурасу - Євген Дудар (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: