В обіймах привида - Анні Флейм

Я відчуваю себе спокійно та затишно весь той час, доки привид несе мене сходами нагору. Мало не засинаю при цьому, і розбуркуюсь лише тоді, коли Ліам обережно садить мене на край ліжка.

— Розбудиш мене на світанку? — сонно бурмочу я, чіпляючись за шнурівку домашньої сукні. 

Поспостерігавши за моїми невдалими спробами, привид схиляється наді мною, і за кілька рухів допомагає позбавитись зайвого одягу. Після того, що між нами було, мені вже й соромитися нема чого, а поспати можна і в нижній сорочці.

— Я можу відправити відповідь замість тебе. Ніхто не помітить підміни, — промовляє він, вкриваючи мене ковдрою. 

Теплі хвилі дрімоти накривають мене з головою. І крізь них до мене доносяться ледь розбірливі слова, яким я вже не надаю значення:

— Майже ніхто…