Таємниці дому пані Дорсет - Максиміліан Степовий

-Впевнений, адже вона спить,зазвичай, на другому поверсі. А катакомби розташовані глибоко під пагорбом- байдуже відмахнувся рукою Корі, задоволено оглядаючи новоутворений прохід- Тому вона нічого не почує. За строк свого перебування тут, я вже встиг вивчити звички свого ворога. Вона впевнена, що ми нічого не зробимо. І в цьому її помилка. Так, а тепер допоможи мені розгребти частину цегли, щоб зручніше було через діру вилізти на поверхню.

На цей раз Фелісія більше не сперечалася із хлопчиком і одразу кинулася йому допомагати. Після всього побаченого та його розумних слів, дівчинка повірила, що тільки Корі зможе витягти її із халепи, куди вона загнала саму себе. Від іронії Фелісії хотілося засміятися вголос. Вона полізла до будинку Дорсет, щоб розгадати її таємниці та врятувати зниклого хлопчика від смерті. А тепер, цей же самий хлопчина рятує її із полону клятої відьми. Колишня жертва перетворилася у справжнього героя. Сміючись подумки із такого неочікуваного повороту справ, Фелісія допомагала Корі відкидати в сторону уламки цегли та розширювати ширше їхній рукотворний тунель. Зовсім скоро вони опиняться на волі і тоді Дорсет заплатить за всі викрадення та вбивства, які вчинила. Вони викриють її лиху особистість перед поліцією та цілим світом. Лише б тільки вижити та втекти з проклятого будинку куди подалі.

                         🌧️🌧️🌧️

Коли роботу над тунелем було закінчено, Фелісія вирішила йти першою. Свою позицію вона відстояла тим, що в новоутвореному проході може бути небезпечно і їй належить перевірити надійність на собі. Цим сміливим рішенням дівчинка хотіла загладити свою провину перед Корі, адже якби не її дурість та зайвий непотрібний героїзм, то він міг би бути зараз вільним і тоді не знадобилося оцих всіх викрутасів із втечею. Але сталося невідворотне, тому тепер лишалося тільки тяжко зітхнути та лізти у пролом. Фелісія повзла тунелем, який підіймався повільно вгору, на власному животі. Руку із ліхтариком вона викинула вперед, щоб добре бачити, що діється попереду, а іншою відштовхувалася від ґрунтових стінок тунелю. Часто, на неї згори падав цегельний пил, шматочки вологого ґрунту та краплі води, а за одяг чіплялися підступні розлогі корінці, яких ставало дедалі більше із підвищенням тунелю. Весь одяг дівчинки забруднився, а по обличчю стікали струмочки води, яка проходила крізь тріщини згори. Очі Фелісії від цього вкривала непроглядна завіса і вона часто зупинялася, щоб рукавом витерти їх від води.

Позаду Фелісія чула такі ж самі тяжкі рухи, сопіння та зітхання. Корі не відставав від неї і з останніх сил продирався тісним тунелем до єдиної світлої плями, яка почала сяяти далеко попереду від дітлахів. Вид світла нагадав Фелісії про сонце, свіже повітря та свободу. Вона вже встигла їх забути, хоча й не пам'ятала скільки днів провела у полоні пані Дорсет. Швидше на волю, подалі від цих жахіть та проклятого будинку. Подалі від жінки, яка викрадає та катує дітей для невідомих цілей. Втекти, щоб розповісти все. Ось про що думала зараз Фелісія. Вона не могла здаватися, тому зціпила рішуче зуби і ще швидше почала дертися до джерела світла. Як же вона хотіла вдихнути на повні груди, побачити знову небо та сонечко.

До поверхні залишалося ще трохи. Коли Фелісія наблизилася до світла, то вона зрозуміла, що насправді дивиться крізь щілину якоїсь старої дошки, котру наспіх кинули на поверхню діри. Тунель зовні був хитро замаскований в тернистих кущах живої огорожі так, що ніхто б в житті не здогадався, що під садом, в надрах пагорбу, розташовуються цілі величезні катакомби стародавніх часів. Фелісія не здивувалася тому факту, що не помітила цього проходу під час своїх двох візитів до будинку Дорсет. Це лише підкреслювало надійність сховку таємничої жінки від чужих очей. Але для чого Дорсет мати інший вихід із підвалу? Щоб пересуватися непоміченою? Цілком можливо, що так. Адже, якщо пригадати, то Дорсет створила для жителів міста образ бідної, вбитої горем, молодої жінки, яка майже ніколи не виходить із власного будинку. Її аж ніяк ніхто не міг пов'язати із викрадачем та вбивцею дітей. А виявляється, їй і не треба було залишати свій будинок. Дорсет прекрасно могла опинитися у власному саду через катакомби під будинком і її ніхто ніколи б не помітив.

-Що таке?- почула Фелісія позаду тихий стурбований шепіт Корі- Чому ти зупинилася? Невже глухий кут знову? Але я повинен був вгадати, адже саме через цю стіну згори йшло холодне повітря.

-Та ні, все нормально- озвалася дівчинка до хлопчика- Ти не помилився. Це вірний тунель, але він згори замаскований кущами та якоюсь дерев'яною квадратною дошкою. Сподіваюся, що її не прибили цвяхами до діри, адже тоді немає сенсу нам пробиватися саме цим проходом. Йди сюди, мені потрібна допомога.

Декілька хвилин дітлахи намагалися поміститися у вузькому тунелі поруч одне з одним. Фелісія випадково заїхала Корі по вуху ліктем, а хлопчик стукнув головою дівчинку по животу, від чого вона охнула і зігнулася навпіл.

-Вибач, я не хотів- з провиною в голосі сказав Корі, потираючи забите вухо.

-Мене теж пробач, тут так тісно, як в консервній банці!- вилаялася Фелісія, притискаючись спиною до вологої стіни тунелю- Дивись, ось перешкода. Давай візьмемося за неї разом та спробуємо відкинути в сторону. Але обережно, бо нагорі ще будуть віти кущів. Схоже, що без подряпин нам не обійтися.

Затиснувши в зубах ліхтарик, дівчинка схопилася за край холодної вогкої дошки, деревина якої від часу та постійних злив вже набрякла та прогнила. Корі проліз трохи вперед та намацав протилежну сторону перешкоди. Із допитливим блиском в очах він поглянув на Фелісію, чекаючи на знак від неї. Дівчинка коротко кивнула йому, адже говорити не могла через ліхтарик в зубах. Замість цього, Фелісія показала однією рукою Корі три пальця, а потім почала їх загинати. Коли відлік закінчився, діти натиснули плечима та руками на дошку і змогли її нарешті відсунути в сторону. В ту ж мить згори на них рвонули прохолодні великі краплі води. Спочатку Фелісія злякалася, що вони опинилися десь в місці, біля якого протікає невідома ріка і зараз їх тут затопить живцем. Але, опам'ятавшись, дівчинка із полегшенням зрозуміла, що це всього-навсього чергова злива добре відома кожному жителю Рейвенхарту.