Парі на каченя, або Пограємось хлопчики - Тіна Вітовт

- Тшшш... Русалка, навіщо ж так поринати у мінливі води? - вдає із себе поета Артем вмостившись на бортику басейну.

Потішатися сюди прийшов за мій кошт чи що. Він на відміну від мене одягнений у футболку та шорти, і явно не планував купання. Ще й нахабно розглядає мене з фізіономією кота що об'ївся сметани, такий задоволений.

- Ти збожеволів? Чи з дуба впав, а можливо взагалі із сосною не розменувся? - випалюю зла на нього як фурія. - Я ж могла і втопитися.

- Не втопилася б, я б тебе врятував, і надавати першу медичну допомогу вмію, особливо штучне дихання, - з придихом відповів.

От єнот, чесне слово, і з такою хитрющою усмішкою все це сказав, що закралася думка, що він саме такого перебігу подій і очікував. Та ще так вичікуюче спостерігав за мною, чекаєш на відповідну? Ну тоді отримуй, даремно ти присів на бортик басейну.

Підпливаю до нього спокійно, неквапливо та ще й нотками кокетства у своїй поведінці, а все для того щоб не злякати засранця. Мало що, ще здогадається завчасно про мої підступні наміри.

- Кажеш, штучне дихання гарно вмієш робити? - вкрадливо питаю.

Присипляю його настороженість, а то вже сіпатися розпочав, ще де втече від заслуженої розплати. Е ні, хлопчику, я тебе так просто, сухенького не відпущу вже звідси, скупаю так що остигнеш добряче. 

Ми, русалки, ще ті підступні бестії. І оком моргнути не встигнеш - і от ти вже на дні морському, ну чи не зовсім морському. Ой та неважливо, грець з ним, на якому дні, головне що у воді.

- То як продемонструєш свої вміння? - вже біля нього впритул тихенько перепитую.

От і тут Артем вже нахилився до мене, напевно поцілунок очікував. Я, ж така підступна, зобразила що тягнуся до нього, за цим самим обіцяним поцілунком, навіть губки витягнула. 

А він, така простота наївна, взяв і повівся на мої загравання. От і поплатився.

Я його для вірності ще й за плечі обійняла. Мало ще втече. Потрібно перестрахуватися.

І як на себе потягнула, так і не поцілувавши, але я ж русалка, от і з собою забрала його. Так він і відразу ж пішов під воду, у моїх палких обіймах. А я, відпустивши його, все рівно вже у воді і нікуди не дінеться, відплигнула подалі, щоб не відразу спіймати зміг. 

Освіжився, це вже точно, мокренький до нитки. А то на сонечку перегрівся трішечки, і розпочинає нісенітниці нести.

Оце я посміялася з нього тоді. Давненько я з Артемом так не потішалася.

- Ну, Ритка, ти догралася, - винирнувши і обтерши обличчя від води видав.

Ех, потрібно було мені відразу тікати звідси, але ж мені посміятися захотілося. Так і почав мене ловити з особливим азартом, як рибку кіт. 

Думала втечу. Ага, тепер уже я - наївна простота. Він же швидше мене буде, он які ласти відростив, на цілу голову вище мене буде. 

Що я два кроки вперед, то його один. Що моїх два гребка у воді, то його один. Куди мені з ним тягатися.

Зловим він мене правда не відразу, ще поганявся по басейну. Але все ж таки зловив. Та притиснув до бортика, ще й для вірності, у кільце своїх сильних рук схопив.

- Ну як, освіжився? - не втрималася від шпильки.

- Ще б пак! - в тон мені відповів.

Затиснув, не поворухнутися. Тільки і виходило, що дивитися знизу вгору, в його очі, та чекати на неминучу розплату, за всі свої злодіяння.

Що ж він, цікаво, вигадає за нанесення такої моральної шкоди?