Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

– громадянська, вона дійсно обов’язкова для кожного громадянина. “Але вона зобов’язує його тільки до участі в загальнодержавних культах, не зв’язуючи його совісті яким-небудь догматом – релігійного насильства і гніту, таким чином, тут не було. Будучи обраним архонтом, афінський громадянин у певний день кине пучку ладану на палаючий жертовник Артеміди; з боку віруючої людини цей акт означав “вірую в Артеміду”; з боку вільнодумця – “виконую обов’язок архонта афінського народу”. І той не був бузувіром, хто за даних обставин підкорявся давньому звичаю, а той був би бузувіром, хто б задумав протестувати проти цього безневинного поклоніння” [178. 10].

Як бачимо ці “три релігії” відповідають оповідній, догматичній і обрядовій сторонам будь-якої релігії. Ф. Зелінський лаконічно і блискуче охарактеризував християнський підхід до вивчення язичницьких релігій: “Хто вважає нехристами і нечестивцями всіх людей іншого віросповідання, тому краще не чіпати грецької релігії”. Основою релігійних почуттів давніх еллінів було усвідомлення таємничого життя навколишньої природи. Вся природа була для них духом, життям, – і Божеством, і божественною книгою.

Якщо сутність християнства викладена в євангеліях, сутність юдаїзму – в Торі, сутність ісламу – а Корані, то де викладено сутність еллінізму? Якщо “святі книги” названих релігій написані їх засновниками чи “пророками”, то де книги еллінів? Відповідь проста: еллінам було чуже поняття канону, воно було противне самому вільнолюбному духу еллінізму, право вибору було неодмінною умовою свободи вибору, коли у вільних інтелектуальних диспутах еллін міг вибрати те тлумачення Бога, яке йому було близьке і зрозуміле. Еллінізм ніколи не закликав боротися з інакомислячим чи інаковіруючим. Звичайно, була багата еллінська поетична і прозаїчна література, від якої нині лишилось так обмаль власне релігійних текстів.

Таїнства, присвячені окремим Богам, зберігалися у спадкоємців тих чи інших містичних культів. Еллінська релігія по праву називається “віросповіданням радості”. Підготовка святкових містерій еллінів перетворювалася в періоди “кипучої радісної праці заради прославлення Богів. Ці труди не приносили доходу, але підносили душу. Привітання еллінів “Хайре!” – “Радуйся!” відображає основний настрій їхніх вірувань” [337. 10].

Еллінізм – релігія краси. Давні греки чудово розуміли, що зображення Бога є лише мистецьким символом існуючого поза ним і незалежно від нього Божества, а не самим Божеством.

Еллінізм – релігія природи. Богослужіння здійснювалися на відкритих вівтарях, перед храмом, а не всередині його, де сам вівтар був місцем трапези Богів.

Еллінізм – релігія калокагатії (гр. kalos – прекрасне, agathos – добре), тобто тілесного та духовного вдосконалення.

Систематичного викладу тих чи інших таїнств не збереглося, однак маємо деякі цінні тексти у вигляді філософських творів, гімнів та ін. Наприклад, орфічні гімни, збережені завдяки Піфагору [337], чи вчення про теологію Прокла [368], які свідчать про відданість їх авторів язичницькій вірі предків.

Але “Сутність давніх посвячень у таїнства була з часом цілком спотворена християнством, ісламом і масонством, що не могло не позначитись на самосвідомості народів, які втратили зв’язок з духовними першоосновами свого буття” – пишуть упорядники збірника Орфічних гімнів [337. 12].

Отже, навіть ця велична радісна релігія не встояла під вогнем і мечем войовничого християнства. Але, згадаємо знову Ф. Зелінського: “... мешканці старої Еллади не цілком добровільно дали у себе вирвати стару релігію. Проповідь ап. Павла на Ареопазі не обернула афінян; так само і в наступні часи правнуки Періклів і Софоклів туго піддавались спокусі чужоземної віри... Але коли гот Аларіх, християнин і варвар, зруйнував храм Деметри Елевсінської; коли молот бузувірів роздробив пророцькі одкровення Фідіїв і Праксителів; коли були заборонені урочисті ходи до Паллади на її Акрополь і видовища в театрі Діоніса – тоді воістину і душа грецької релігії захиріла й поникла” [178. 118].

І донині Відродження давньої еллінської віри в Греції супроводжується надзвичайною агресією з боку місцевої християнської ортодоксальної церкви, переслідуванням язичників, руйнуванням не тільки їхніх нових вівтарів, але й давніх еллінських храмів, розбиванням статуй давньогрецьких Богів. Така релігійна нетерпимість ні чим не поступається середньовічним христовим походам войовничих фанатиків.

Церква не шкодує сил на постійне очорнення представників язичницького руху, як окремих лідерів етнічного язичницького товариства, так і всіх еллінських організацій. Засоби масової інформації, повністю контрольовані панівною церквою, формують негативну суспільну думку навколо язичницького руху. Нещодавно була підпалена одна з язичницьких книгарень. Ніхто з державних службовців, відповідальних за збереження пам’яток традиційної етнічної культури не втрутився у справу і не захистив права язичницьких громад.

Тому грецькі язичники вирішили створити і офіційно зареєструвати свою організацію для захисту від нападок панівної релігії – YSEE (SCGH).

YSEE – Верховна Рада Справжніх Еллінів (The Supreme Council of Gentile Hellenes – SCGH) заснована в липні 1997 р. з метою “захисту і відродження Етнічної, Політеїстичної, Еллінської Традиції, Релігії як руху еллінського суспільства, який жорстоко пригнічується християнською ортодоксальною церквою і таємним Візантійським етосом (ethos)” [584. 4].

Грецькі язичники, навчені досвідом двохтисячолітньої боротьби, сьогодні стверджують, що “Еллінізм несумісний з Візантійською ортодоксальною церквою” і вважають, що “потрібно повторно відкрити стародавні знання, для того, щоб уникнути духовного і морального зубожіння” [584. 5].

Своїх Богів вони уявляють як безмежне і безсмертне життя, розлите в Космосі, що збуджує енергію і самодостатні Сили, а не як окремих особистостей, які населяють цю космічну Єдність. Вони є багаторазові вирази цієї Єдності, які утворюють субстанцію і прагнення до Космосу (порядку), що утримує цей гармонічний зв’язок.

У корисному для здоров’я дохристиянському людському суспільстві, поверхня Землі, яка “кишить” поліморфічною етносферою (polymorphic Ethnosphere) – це нормальний і бажаний стан речей. У цьому елліни вбачають прекрасну різноманітність місцевих цивілізацій, традицій і релігій, які колись були розподілені і розміщені в кожній частині світу. Кожна унікальна нація розуміла Богослов’я по-різному і зверталася до Богів, використовуючи різноманітність імен. Віднині, різні Рідні Релігії, як і етнічні суспільства стали унікальними, а їх духовні нащадки принесли залишки колишнього благочестя до своїх древніх вівтарів. Сучасне еллінське розуміння Богослов’я таке ж, як і в їхніх предків.

Щоб знати про Рідних Богів, елліну необхідне правильне виховання і навчання. Елліни не навертають усіх до своєї віри, їм чужий прозелітизм. Елліном треба народитися. Еллінізм – це справжня Етнічна Релігія, що відображає дійсну специфіку етносу (Ethnos). Всі Елліни повинні шанувати своїх рідних Богів у нормальних, вільних і природних обставинах. Якщо чужі шукачі релігій (не греки) хочуть шанувати еллінських Богів, то еллінські язичники дозволяють, але ніколи не намагаються переконувати чи навертати їх на свою віру. Вони вважають, що прозелітизм як явище належить виключно до “антиетнічного єврейського монотеїзму”, метою якого є намагання в будь-який спосіб замінити собою будь-які етнічні духовні системи і наповнити їх своїм “єдиним для всіх богом”. У пастку монотеїстичних прозелітів, як правило, потрапляють люди слабовільні.