Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Маршал підвівся з місця і я здригнулася від несподіванки, перевівши на нього наляканий погляд. Чоловік, зловивши його, похмурнів і відвернувся:

- Поряд з тобою я справді почуваюся катом. Припини смикатися, Сандро.

Я кивнула і постаралася повернути собі розслаблений вигляд. Адже коли він просто сидів навпроти, і ми розмовляли, я навіть відчувала себе досить сміливою. А тут раптом знову напружилася і чекаю каверзи.

Начебто він не заподіяв мені ніякої шкоди, але тіло реагує незалежно від розуму. Всередині одразу все холоне і тремтить.
 

Навіть собі я не могла відповісти на запитання "чому це відбувається"? Від того, що Асгейр мілаїрець? Чи просто тому, що він чоловік?

- Я ляжу у вітальні на дивані. Ліжко твоє, розташовувався.

- Але, лорде... - від подиву, я схопилася на ноги. Хіба він не відпустить мене до моїх покоїв?

Чоловік обернувся і зміряв мене поглядом, під яким я зніяковіла, а маршал посміхнувся.

- Хочеш, щоб я розділив ліжко з тобою?

- Ні, - я навіть відсахнулася. І зла посмішка Асгейра стала ширшою.

Різко схилила голову, відчуваючи жахливий сором. Чого я так відреагувала? Адже було з самого початку зрозуміло, що мій співрозмовник чекав саме на таку реакцію.

- Ти вийдеш із покоїв вранці, - раптом тихо промовив чоловік. Його голос став низьким, заспокійливим, як тоді, коли він говорив з Коррадо. І я слухняно подивилася в блакитні очі, а принц продовжив: - Меріт, Інгрід і Болдр - за цими дверима. Поки ти в статусі просто колишньої герцогині - за моєї відсутності вони вільні зробити з тобою що завгодно. Торгнір чомусь тягне і не відповідає на мій лист про твоє призначення. Поки, що ти в Мілаїрі ніхто. Але в статусі моєї коханки - ти будеш на голову вища принаймні за рід Хаген. А брат після сьогоднішнього вечора тричі подумає перш ніж до тебе лізти.

- Коханки, - зітхнула я, схиливши голову. І від цього жесту Асгейр раптом розлютився:

- Що не так?! - прогарчав він, зробивши крок до мене. В блакитних очах відобразився гнів: - Я не торкнувся тебе і пальцем! Пропоную тобі спосіб зберегти титул і мати право голосу навіть серед мілаїрської знаті! Чому ти знову виглядаєш так, наче я веду тебе на страту?

Маршал дійсно мав рацію, не погодитися з ним було б нерозумно, але він мало що розумів в Ольдовійській пристойності. Все ж таки я гордо розправила плечі й посміхнулася:

- Я вдячна вам... тобі, Асгейре. Але в Ольдовії немає поняття коханка. Жінка не вільна у своєму виборі. Вона або чиясь дружина, або куртизанка, або жриця Діла. При чому друга та третя мало чим відрізняються. Я ніяк не можу прийняти те, що тепер я піддана Мілаїри та маю жити за її законами... Мені потрібно буде вигадати як пояснити моє нове становище своїм людям.

Асгейр зупинився і задумливо закусив губу. Здається, він справді не думав про свою пропозицію з цієї сторони. Мовчання його тривало кілька хвилин, потім він твердо промовив:

- Я одружуся з тобою.

– Що? - я здивувалася і випустила флейту, яку весь час крутила в руках, але зовсім не звернула уваги на металеве брязкання, ошелешено дивлячись на принца.

- Чи я огидний тобі? - від тону чоловіка в кімнаті ніби похололо, і мені захотілося обійняти себе за плечі, затуляючись від маршала. Але я лише хитнула головою:

- Ні, просто... ти принц, а я...

- Герцогиня, - підказав Асгейр, і голос його звучав уже м'якше. - Тільки для весілля тобі потрібно буде прийняти віру у Двоєдине. І коли я розберуся з Оттавіо, ми зможемо офіційно одружитися.

- Чому? - Тільки й видихнула я, не розуміючи його спонтанне бажання взяти мене за дружину.

- А чому б ні? - знизав плечима співрозмовник, ніби розмірковував про вибір нового камзолу, а не про весілля. - Валуа розташоване досить далеко від столиці Мілаїри, я буду тільки радий забратися якомога далі від наших аристократів та моїх братів. А ще тут гарно. Та й Вомон-ле-Тіссен повністю виправдав мої очікування.

- Тільки через Валуа? - підозріло уточнила я, заглядаючи в очі принца. Його обличчя було дуже серйозне, але в глибині очей майнув бешкетний вогник:

- Мені подобається тутешня природа та близькість гір. Та й до сусідів, у Джастану, якщо щось трапиться можна заглянути. Винятково із дружнім візитом.

Я не знала як правильно реагувати на подібну заяву і просто розгублено кліпала, дивлячись на маршала. Він зітхнув:

- Сандро, завтра ти можеш оголосити своїм людям, що відтепер ти наречена третього принца Мілаїри. Якщо це необхідно – скажи, що я не чіпав тебе. А зараз лягай спати.

Після цього він розвернувся і вийшов у вітальню, напівприкривши двері.

Я розгублено дивилася йому вслід за деякий час. Потім повільно, як сомнамбула, підняла флейту, пройшла до ліжка і поклала інструмент на тумбу. Не роздягаючись, я сіла на край.

Не знаю, скільки я просиділа так, дивлячись у вікно на зоряне небо, але незабаром все ж таки зважилася і скинула сукню. Вкотре моя нелюбов до корсетів і складних застібок була мені на руку.

Заснути я так і не змогла.

Покої, які зараз займав Асгейр, раніше належали Клементу, моєму покійному чоловікові. У цій спальні я так і не встигла побувати після нашого весілля. Я не дізналася про ті жахливі постільні втіхи герцога, про які вже досить чула. І все завдяки Білому Кату. Тому, хто сьогодні оголосив, що візьме мене за дружину. І мені здалося дивно символічним те, що він зробив це саме в цій кімнаті.

Ольдовійські жінки звикли до того, що їхньої згоди не запитують. Але чомусь зараз мені було дуже прикро.

Можливо тому, що я відчула смак свободи?

Переді мною замаячили перспективи розпоряджатися власним життям на свій розсуд, і тут...

Небо почало світлішати, коли я почула неясний звук з вітальні. Асгейр прокинувся?

Я сіла на ліжку та прислухалася. А потім відкинула ковдру та спустила ноги на підлогу. Про всяк випадок взяла флейту. Звичайно, з жіночим стилетом я відчувала б себе впевненіше, але його при мені не було...