Не чужі - Аріна Вільде

— У тебе дивні поняття про дівчат, Давиде. Немов тобі тільки такі й траплялися. Мені б навіть на думку не спало просити в хлопця щось коштовне.

— Але ти ж із простішої сім’ї, — він сканує мій зовнішній вигляд поглядом, а я насилу стримую себе, щоб не розсміятися вголос.

О, так! Простішої! Авжеж! Краще б Давиду взагалі не знати, ким працює мій батько, якщо він такої думки про багатих дівчат.

Після його висловлювань у бік Ліди, та і всіх дівчат разом узятих, розмова якось не клеїться. Немає тієї легкості, що була від самого початку. Я напружена і все подумки кручу в голові, як би продовжити цей вечір. А ще боюся, що Давид може дізнатись, що я така ж, як Ліда. Донька багатих батьків, яка може витратити за день більше, ніж він заробляє за місяць.

За пів години ми всі зустрічаємося біля виходу. Ліда про щось воркує з хлопцем із літака. Той дивиться на неї захопленим поглядом. Між ними явно відбулась хімія і виглядають вони добре. Сподіваюся тільки, що Ліда серйозно розуміє, що коїть. Це не Льоша її, з яким вони то зійшлися, то розбіглися, то паралельно завели інші стосунки з нудьги.

— Ми збираємось сходити поїсти, ви з нами? — питає подруга. Я переводжу погляд на Давида. Він явно незадоволений перспективою провести ще хоч хвилину в нашій компанії. Можу посперечатись, якби не друг, його б тут давно не було.

— Так. Тільки місце обираєте ви, дівчата. Ми тут абсолютно не орієнтуємося, — на його губах розтягується задоволена усмішка. Здається, я знаю, що він замислив.