Привид - Ю. Несбе
— Де ти був? — спитала Беата.
— Та трохи займався оперативною роботою, так би мовити.
— На місці злочину в «Гардермоені» нам не вдалося знайти нічого цінного для слідства. Мої люди все перерили. Голяк. Єдине, про що ми дізналися, — це те, що цвяхи вироблені зі стандартної сталі і мають надвеликі алюмінієві шляпки шістнадцять міліметрів завширшки. Цеглина, можливо, походить з маєтності в Осло, збудованої наприкінці XVIII сторіччя.
— Ну і?
— В будівельному розчині ми знайшли свинячу кров та кінське волосся. Колись в Осло був відомий каменяр, який домішував їх у розчин, і такий розчин часто трапляється в житлових багатоквартирних будинках у центрі міста. В будівельний розчин можна домішувати все, що завгодно.
— Гм.
— Тому тут теж немає жодної зачіпки.
— Теж?
— Так. Стосовно отого візиту, про який ти мені казав. Він, напевне, ходив кудись в інше місце, але не до управління поліції, бо ніякого Торда Шульца там не зареєстровано. На перепустці відвідувача написано «Відділок поліції Осло», і схожі перепустки можуть видавати в кількох відділках поліції.
— Добре, дякую.
Харрі понишпорив у кишенях і нарешті знайшов, що шукав. Перепустку Торда Шульца. І свою, отриману того дня, коли він приходив до Хагена з групи боротьби зі злочинністю в перший день свого перебування в Осло. Він поклав обидві перепустки на панель приборів. Уважно роздивився їх. Зробив висновок і знову засунув обидві перепустки до кишені. Повернув ключ запалення, втягнув крізь ніздрі повітря і, переконавшись, що від нього й досі тхне конем, вирішив зробити візит своєму колишньому супернику в Хоєнгаллі.
24
Приблизно о п’ятій почало дощити, і коли Харрі о шостій натиснув дзвінок великого будинку, в Хоєнгаллі було вже темно, як Різдвяної ночі. Будинок мав усі ознаки щойно збудованого: біля гаража виднілися мішки із залишками будматеріалів, а під сходами Харрі побачив порожні банки з-під фарби та упаковку з-під ізоляційних матеріалів.
Потім він побачив, як за декоративним призматичним склом рухається постать, і волосся на його потилиці стало дибки.
Відчинилися двері — їх швидко і рвучко відчинив чоловік, якому нема кого боятися. Одначе він закляк як вкопаний, коли побачив перед собою Харрі.
— Добривечір, Бельмане, — привітався Харрі.
— Харрі Холе. Оце так-так, мушу сказати.
— Сказати що?
Бельман хихикнув.
— Сказати, що оце так несподіванка — бачити тебе біля моїх дверей. Звідки ти дізнався, де я живу?
— Всі знають мавпу, але мавпа не знає нікого. У більшості інших країн керівник відділу боротьби з організованою злочинністю зазвичай має охоронця, тобі це відомо? Я нічого не перервав?
— Та ні, — сказав Бельман, потираючи підборіддя. — Просто я думаю: запрошувати тебе чи не запрошувати?
— Знаєш, — відказав Харрі, — тут мокро, до того ж я прийшов з миром.
— Для тебе слово «мир» — іншомовне, — сказав Бельман, відчиняючи ширше двері. — Ноги витирай.
Мікаель Бельман провів Харрі крізь залу, повз вежу з картонних коробок, кухню, де ще не було господарчого обладнання — і аж до вітальні. Не такої розкішної, які йому доводилося бачити в деяких будинках Західного Осло, але достатньо солідної й просторої для одної родини. Вид на долину Квернер, Центральний вокзал Осло та міський центр був просто фантастичний. І Харрі це помітив.
— Ділянка землі коштувала майже стільки, скільки сам будинок, — зауважив Бельман. — Вибач за розгардіяш. Ми щойно перебралися. А входини відзначимо наступного тижня.
— А мене забув запросити? — спитав Харрі, знімаючи свій мокрий піджак.
Бельман посміхнувся.
— Випивку я можу запропонувати тобі прямо зараз. Що питимеш?
— Я не п’ю, — посміхнувся у відповідь Харрі.
— Ой, вибач, — сказав Бельман без тіні каяття, — все так швидко забувається. Ти пошукай собі стілець, а я поки що пошукаю кавоварку та дві чашки.
Десять хвилин по тому вони сиділи біля вікна, що виходило на терасу, з якої відкривався чудовий краєвид. Харрі відразу ж перейшов до справи. Мікаель Бельман вислухав його не перебиваючи, навіть коли Харрі бачив у його очах недовіру. Коли Харрі закінчив, Бельман підсумував почуте.
— Значить, ти гадаєш, що отой пілот, Торд Шульц, вивозив віолін з Норвегії. Його заарештували, але відпустили після того, як спалювач з посвідченням поліцейського підмінив віолін на картопляне борошно. І що Шульца вбили у його помешканні після звільнення, можливо, через те, що його роботодавець дізнався, що Шульц побував у поліції, і тому перелякався, що пілот «розколеться».
— Еге ж.
— І своє припущення, що Шульц ходив до управління поліції, ти підкріплюєш наявністю перепустки з написом «Відділок поліції Осло»?
— Я порівняв його перепустку з тою, яку видали мені, коли я приходив до Хагена. Літера «Р» у слові «районна» в обох випадках є бляклою. Мабуть, той самий принтер.
— Не питатиму тебе, як ти роздобув перепустку Шульца, але чому ти такий впевнений у тому, що то не був якийсь звичайний візит? Може, він хотів пояснити, звідки в його багажі взялося картопляне борошно, хотів переконати нас, щоби ми повірили йому.
— Тому, що його ім’я прибрали з реєстру відвідувачів. Комусь було потрібно, щоби про той візит так ніхто й не дізнався.
Мікаель Бельман зітхнув.
— Саме про це я завжди й думав, Харрі. Нам слід було працювати один з одним, а не один проти одного. Тобі б сподобалася робота у відділі кримінальної поліції.
— Ти про що?
— Перш ніж продовжити, я маю попросити у тебе про одну послугу. Будь ласка, помовкуй про те, що я тобі зараз розповім.
— Згода.
— Ця справа вже й так поставила мене в дуже скрутне становище. Шульц приходив до мене. І ти маєш рацію — він дійсно збирався розповісти мені все, що знав. Серед іншого, він розповів мені про те, що я вже давно підозрював: поміж нами зачаївся спалювач. Хтось, хто працює, на мою думку, в управлінні і має безпосередній стосунок до справ, які веде відділ боротьби з організованою злочинністю. Я сказав йому чекати вдома, допоки я не переговорю зі своїм начальством. Я мав діяти вкрай обачливо, щоб не сполохати спалювача. Але обережність часто означає, що справа рухається вкрай повільно. Я говорив із шефом поліції, який невдовзі йде на пенсію, але він сказав, щоби цю проблему я розгрібав сам.
— Чому?
— Як я вже сказав, він іде на пенсію. І тому не бажає мати на руках справу, до якої причетний якийсь продажний полісмен, як вихідний