Артар. Вигнанка Полярної пустки - Вікторія Ковзун

Хлопець ледве підвівся на ноги. Він похитувався і блукав очима, наче не вірив, що мука так легко припинилась.

– Вибачте, мені потрібно вийти, – видавив натомість. – Освіжитись.

– Та будь ласка, – махнув викладач. – Ну, що – хто наступний? Я всіляко заохочую вас спробувати. Дивина, та я не знаю жодного студента, який після цього став чорним магом. Може, пропащі душі, які на це згоджуються, думають, що якщо вони приймуть темряву добровільно, то це не буде «отак»… А це буде, повірте.

Я з самого початку вирішила, що воно мені не треба. Я не з тих, кому потрібно обпектись, щоб зрозуміти, що краще не торкатись розігрітого металу. Студенти вагались… Але сміливці чи бовдури знайдуться завжди. Катря від вражень забула про мою нетерпимість дотиків і схопила мене за руку.

– Я готовий, – зголосився ще один мечник.

Відчувати смак небезпеки – улюблена забавка мечників. Один за одним виходили добровольці… І кричали, не витримуючи тортури. Мабуть, збільшення чисельності чорних магів – справді проблема, якщо академія проводить такі пари.

«Ти навіть не уявляєш, скільки сторін у цієї проблеми», – видихнула Книга.