Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Артур Конан Дойль

Портьєру в кімнаті не було засунено, тож я бачив, як міс Гаррісон сиділа за столом і читала. Було чверть на одинадцяту, коли вона згорнула книжку, зачинила віконниці й пішла. Я чув, як вона грюкнула дверима, а потім крутнула ключ у замку.

— Ключ? — здивувався Фелпс.

— Так, я наказав міс Гаррісон замкнути вхідні двері і взяти ключ із собою, коли вона піде спати. Вона виконала всі мої накази, й зрозуміло, що без її допомоги цей папір не лежав би зараз у вашій кишені. Вона пішла, світло погасло, а я й далі сидів під рододендроновим кущем.

Ніч була чудова, але сидіти в засідці було досить-таки втомливо. Звичайно, тут щось було від хвилювання мисливця, що лежить біля струмка й чатує на дичину. Чекати мені довелося довго — так само, Ватсоне, як у тій кімнаті смерті, коли ми з вами розплутували загадку «строкатої бинди». Дзиґарі на церкві у Вокінґу вибивали кожну чверть години, і мені частенько здавалося, що вони зупинилися. Аж нарешті, близько другої години, я раптом почув, як хтось тихенько відсунув засувку і крутнув у замку ключем. За мить двері для слуг відчинились і на порозі, в місячному світлі, з’явився містер Джозеф Гаррісон.

— Джозеф! — вигукнув Фелпс.

— Він був без капелюха, але в чорному плащі, яким миттю міг затулити своє обличчя, коли раптом хтось здійме тривогу. Він пішов навшпиньки вздовж стіни і, діставшися вікна, просунув у щілину лезо ножа та підважив засувку. Потім він устромив його між віконницями, скинув защіпку й відчинив їх.

Із-за куща я дуже добре бачив, що коїться всередині кімнати, бачив кожен його рух. Він запалив дві свічки, що стояли на каміні, підійшов до дверей і відгорнув ріжок килима. Потім нахилився й підняв квадратну дошку, якою закривають доступ до стику газових труб: там від головної труби відгалужується інша, що подає газ униз, до кухні. Із схованки він дістав маленький сувій паперу, поклав на місце дошку, накрив її килимом, задув свічки і скочив з підвіконня просто мені в руки, бо я вже чекав на нього біля вікна.

Я не уявляв собі, що містер Джозеф може виявитись таким лютим. Він кинувся на мене з ножем, і мені довелося двічі збити його з ніг і порізатися, перш ніж я взяв над ним гору. Хоч він і дивився на мене убивчим поглядом єдиного ока, яке ще міг розплющити після нашої сутички, але все-таки послухався мене й віддав документ. Забравши його, я відпустив Джозефа, але вранці надіслав Форбсові телеграму про всі подробиці минулої ночі. Якщо він досить меткий, щоб замкнути цю пташку в клітці, то добре. Але якщо він побачить гніздечко порожнім, — а я підозрюю, що саме так і буде, — то для уряду це навіть краще. Я певен, що ані лорд Голдгерст, ані містер Персі Фелпс нізащо не хотіли б доводити цієї справи до суду.

— Боже мій! — видихнув наш клієнт. — Скажіть мені, невже вкрадені папери впродовж усіх цих довгих десятьох тижнів моєї хвороби були в одній кімнаті зі мною?

— Саме так і було.

— А Джозеф! Джозеф — який негідник!

— Гм! Боюся, що Джозеф — особа складніша й небезпечніша, ніж можна судити з його зовнішності. З того, що він сказав мені вночі, я зрозумів: він сильно заплутався у біржовій грі і був готовий на все, аби поліпшити свої справи. Себелюбець аж до кісток, він, коли трапилася нагода, не пожалів ні сестриного щастя, ні вашої репутації.

Персі Фелпс знітився у своєму кріслі.

— Голова йде обертом, — мовив він. — Ваші слова мене спантеличили.

— Найважчим у цій справі було те, — повчально зауважив Холмс, — що в ній нагромадилося забагато доказів. Важливі докази поховано під купою другорядних. З усіх фактів слід було відібрати лише суттєві й відтворити на їхньому ґрунті справжню картину подій. Я почав підозрювати Джозефа ще тоді, як ви сказали, що він того вечора збирався їхати з вами додому, а отже, він міг, знаючи розташування кімнат у будинку міністерства закордонних справ, зайти дорогою до вас. Коли я почув, що хтось палає бажанням вдертися до вашої спальні, в якій сховати що-небудь міг лише Джозеф, — ви самі розповідали нам, що його випровадили з неї тоді, як ви повернулися разом з лікарем, — мої підозри змінилися впевненістю, надто коли я довідався про спробу першої ж ночі залізти до спальні, де ви спали без доглядальниці; це означало, що непроханому гостеві добре знайомий цей будинок.

— Який я був сліпий!

— Поміркувавши, я вирішив, що сталося це так. Джозеф Гаррісон зайшов до міністерства з боку Чарльз-стрит і, знаючи дорогу, попрямував до вашої кімнати за мить після того, як ви її залишили. Не заставши там нікого, він швиденько подзвонив, і тут йому трапили на очі папери на столі. Досить було єдиного погляду, щоб зрозуміти, що випадок дає йому в руки документ величезної державної ваги. Як ви пам’ятаєте, минуло кілька хвилин, перш ніж сонний швейцар звернув увагу на дзвоник, і цього було досить, щоб злодій устиг сховатися.

Джозеф Гаррісон поїхав до Вокінґа першим потягом і, оглянувши свою здобич та переконавшися, що вона справді надзвичайно цінна, сховав її, як він думав, у дуже надійне місце; він мав намір за день чи два дістати її звідти й однести до французького посольства чи ще кудись, де йому дали б добру ціну. Проте справа обернулася несподіваним чином. Без усякого попередження його випровадили з кімнати, і з того часу в ній завжди перебували щонайменше двоє, що заважало йому забрати свій скарб. Таке становище, очевидно, страшенно дратувало його. Аж нарешті трапилася нагода. Він спробував залізти туди, однак ваше безсоння зруйнувало всі його наміри. Ви, певно, пам’ятаєте, що не пили того вечора своїх заспокійливих ліків.

— Пам’ятаю.

— Гадаю, що він ужив заходів, щоб ліки подіяли краще, і цілком покладався на ваш глибокий сон. Я зрозумів, що він повторить цю спробу, тільки-но буде змога зробити це без ризику. Ваш від’їзд дав йому таку можливість. Щоб він нас не випередив, я цілий день тримав у кімнаті міс Гаррісон. Потім, підкинувши йому думку, що перешкод немає, я сів під кущем, щоб вартувати вікно, — про це я вже розповідав вам. Тоді я вже знав, що документ напевно сховано в