Сніговик - Ю. Несбе

Темою передачі були «дорослі ігри», і це типово для «Боссе»: тема мала бути серйозною, не переростаючи у важливу. Щось таке, в чому будь-хто з гостей хоч трохи розбирався та міг про це поговорити. На дивані вже сиділа жінка-психолог, у якої були праці на цю тему, але головним гостем був, звісно, Арве Стьоп. Головним приводом було те, що в суботу його газета «Ліберал» збиралася відзначати своє двадцятип’ятиріччя. Здається, сам Стьоп, записний плейбой, не проти дорослих ігор. Це з’ясувалося під час попереднього візиту Уди до нього на квартиру. Коли вона провела паралель із старіючим Х’ю Хефнером, засновником журналу «Плейбой», який сидить уранці з чашкою кави та сигаретою, а навколо вирує вічна парубоцька вечірка, Стьоп вдоволено посміхнувся. Вона весь час відчувала на собі його погляд, зацікавлений, жадібний, аж поки не запитала, чи є в нього діти, спадкоємці імперії.

– А у вас самої є діти? – поцікавився він.

І коли вона відповіла заперечно, він, на її подив, миттю втратив цікавість і до неї самої, і до їхньої бесіди. Тому вона швиденько закруглилася, поінформувавши його про початок гриму та зйомки, про те, що треба встигнути представити глядачам тему передачі та її гостей у першій частині, до випуску новин. І так далі.

І ось Арве Стьоп стояв у вітальні першої студії, готовий до гриму: яскраві блакитні очі, густе сиве волосся щойно підстрижене, хоча не надто коротко – щоб кінчики кучерявилися, надаючи йому бунтарського вигляду. Стьоп був одягнений у простий сірий костюм, запаморочливо дорогий, щоправда, жодна людина не могла б сказати, як вона про це здогадалася. Кивком голови він привітав жінку-психолога, яка вже сиділа на дивані з келихом червоного вина та горішками.

– А я й не знав, що психологи бувають такі вродливі, – сказав він їй.

Уда бачила, як психологиня, трохи забарившись, посміхнулася. Якщо вона й відчула, що комплімент Стьопа був доволі заяложений, то зуміла це приховати.

– Усім привіт, дякую, що приїхали! – вигукнув Боссе Егген.

Він почав вітатися з гостями справа наліво: потискаючи руки, дивлячись у вічі, казав, що радий бачити їх у себе в програмі і що неодмінно треба переривати одне одного питаннями та коментарями, щоб бесіда виглядала жвавішою.

Хлопець-продюсер жестом показав, що Боссе та Стьопові час перейти до сусідньої кімнати, щоб обговорити деталі головного інтерв’ю, з якого почнеться програма. Уда поглянула на годинник. Вісім з половиною хвилин до ефіру. Вона вже почала було хвилюватися і навіть хотіла зателефонувати вниз – може, він там сидить, її знахідка, той, хто насправді буде головним гостем сьогоднішньої програми. Куш. Сенсація. Але, підвівши очі, побачила, що він уже стоїть перед нею у супроводі одного з асистентів. В Уди тьохнуло серце. Він, здається, не був вродливий. Навіть навпаки. Але вона, зовсім не соромлячись, зізналася собі, що її до нього тягне. І одна з причин цього – те, що сьогодні його хотіли бачити своїм гостем усі телеканали Скандинавії. Адже саме він спіймав Сніговика та розкрив найбільшу справу з тих, що вразили Норвегію за останні роки.

– Бачу, я спізнився, – перепрошуючи, промовив Харрі Холе.

Вона принюхалася: востаннє, коли він брав участь у шоу, Холе був геть п’яний, чим розлютив усе населення Норвегії. Принаймні від двадцяти до двадцяти п’яти його відсотків.

– Ми дуже раді, що ви прийшли, – прощебетала вона. – Ви підете номером другим і залишитеся до кінця шоу. Решта з’являтиметься по черзі.

– Класно, – відповів він.

– Швидко на грим, – наказала Уда асистенту. – До Гурі.

Гурі була не просто хорошим майстром, вона знала, як простими засобами, найменшими штрихами зробити так, щоб навіть пропите обличчя на телеекрані виглядало презентабельно.

Вони зникли, а Уда затамувала подих. Вона любила, просто обожнювала ці останні тремтливі хвилини, коли все навколо здається хаосом, а насправді рухається у суворому порядку.

Боссе та Стьоп вийшли з сусідньої кімнати. Уда підморгнула Боссе. Вона чула, як публіка грюкає дверима, входячи та виходячи зі студії. На моніторі вона побачила, що Боссе всівся у своє крісло, і тут режисер дав сигнал до ефіру. Пішла заставка, і вони почали.

Уда збагнула: щось пішло не так.

Діло вже рухалося до кінця програми, і все було чудово. Арве Стьоп сказав, що його газету називають елітарною, бо її видають для еліти, і він хоче, щоб ця газета запам’яталася хоча б тим, що вона декому набила одну величезну ґулю. Або навіть дві.

– У кращих історіях розповідається не про великі перемоги, а про яскраві поразки, – просторікував Стьоп. – Рауль Амундсен став першовідкривачем Південного полюса, а весь світ за межами Норвегії пам’ятає лише Роберта Скотта. Але жодна з перемог Наполеона не запам’яталася людям так, як його фантастичне фіаско при Ватерлоо. Національна гордість сербів засновується на битві з турками на Косовому полі у тисяча триста вісімдесят дев’ятому році, – битві, в якій їх розбили дощенту. А погляньте на Ісуса! Якщо він, як нас запевняють, знехтував смерть, символом Христа мало б стати його зображення над могилою зі зведеними до неба руками, але замість цього християни в усі часи надавали перевагу зображенню приголомшливої поразки: він висить на хресті, готовий здатися. Адже нас зачіпають тільки історії про поразки.

– І ви хочете стати як Ісус?

– Ні, – відповів Стьоп, опустивши очі та посміхнувшись, поки публіка веселилася. – Я боягуз. Я прямую до приголомшливого успіху.

Замість того щоб здаватися відразливо пихатим, Стьоп постав перед публікою з неочікувано приємного боку, Уда побачила в ньому майже самоприниження. Боссе запитав, чи не збирається він після стількох років холостяцького життя пов’язати себе з якоюсь жінкою. Стьоп відповів не одразу, щоб було зрозуміло: йому незручно про це казати, а потім заявив: звісно, так, просто він її ще не знайшов. Уда точно знала, що після цього Стьоп отримає купу листів. Публіка зустріла цю заяву оплесками – довгими та з почуттям.

А потім Боссе драматичним тоном відрекомендував:

– Самотній вовк столичного Поліцейського управління, який завжди йде по сліду, – Харрі Холе.

Камера ковзнула по Стьопові, й Уда побачила на його обличчі подив.

Боссе все ще був натхнений реакцією на розмову про обраницю для Стьопа і вирішив продовжити цю тему. Він сказав, що, як йому відомо, Харрі теж холостяк, і запитав, чи не відчуває він брак жіночої ласки. На що Харрі криво посміхнувся і заперечно похитав головою. Але Боссе був не з тих, хто легко здається, отож і продовжив розпитувати:

– Певно,