Темний шлях - Анні Кос

— Ні, навіть проїздом. Але ми можемо вирушити туди й подивитись удвох.

— Мабуть, це гарна ідея.

Агвід з подивом дивився на звичайно стриману і таку домашню Біргітт. Сьогодні у неї демонята в очах стрибали.

— То ти не гніваєшся на мене? — уточнив він, дбайливо стиснувши її м'які руки.

— Ані трохи. Я люблю тебе, — усміхнулася дружина.

Ось так і вийшло, що поважна родина перебралася на нове місце менше ніж за місяць. Будинок пані Біргітт сподобався, садок її просто зачарував. Про суєту міста подружжя не згадувало зовсім, до найближчого села з усім необхідним було менше ніж година на возі. Щоправда, на перевалі швидко мінялася погода, а взимку прогулянки взагалі ставали скрутними. Але в будинку ніколи не бувало нудно.

Спочатку їх усамітнення не порушував ніхто, крім Ульфа, який часто приїжджав на один-два дні й постійно нишпорив по окрузі разом з Агвідом. Але минуло два місяці, і коли в повітрі запахло осінньою прохолодою, на перевалі почали з’являтися перші гості.

Часом це були посильні у формі гвардійців, іноді гінці правителя, рідше люди у непоказному одязі мореплавців та торговців, але з гарною зброєю та явно не з простачків. Хтось мандрував поодинці, хтось цілими загонами. Траплялося, що у великій вітальні біля каміна збиралося до двадцяти осіб за раз.

Пані Біргітт подобалися ці люди. Здебільшого вони були небалакучі, але охоче відповідали на розпитування про все, що відбувалося у зовнішньому світі. Іноді хтось із гостей розважав хазяїв піснями чи дивовижними байками, тоді пані Біргітт відкладала убік своє рукоділля і слухала, затамувавши подих. Очі її блищали, а на обличчі застигав особливий вираз, який так подобався Агвіду.

Постійні відвідувачі «гірського дому», як між собою прозвали це місце розвідники та гінці, ставилися до пані Біргітт з повагою, а вона, своєю чергою, намагалася перетворити тимчасовий притулок на справжній дім, де втомлених мандрівників завжди чекала чиста постіль, тепла їжа, спокій та відпочинок. У цих нехитрих турботах тепер протікали дні поважної родини. Люди з села не особливо цікавилися життям нових сусідів, а часті гості вміли залишатися непоміченими й не привертали до себе зайвої уваги місцевих.