Темний шлях - Анні Кос

Гість здався.

— У мене є пропозиція. Кажуть, тобі набридла міська метушня і ти збираєшся перебратися на спокій у якесь глухе село?

— Хто говорить? — примружився Агвід. Але його співрозмовник лише посміхнувся.

— Люди, старий розвідник, люди. Ти ж таємниці не робиш зі свого життя, і твоя дружина теж. Та й навіщо б?

— І то правда, — колишній комендант потер перенісся. — Вибач, не про те думаю.

— Думаєш, я стежу за тобою? — уточнив вечірній гість. — Ні, Агвіде, ти, мій наставник і вірний друг, ти допоміг мені, коли, здавалося, весь світ обернувся проти. Ти знаєш про мене таке, що я й сам ладен би забути, і все ж приймаєш під власним дахом. І ти один із найчесніших людей, яких я зустрічав. Саме тому я хочу дещо тобі запропонувати.

— Слухаю з цікавістю.

— Ти хотів би певною мірою повернутися на службу? — І, випереджаючи здивовані запитання, підняв руку: — Дай закінчу. Знаю, що для життя в гарнізоні ти вже надто звик до спокою і затишку, та й славна Біргітт таке не схвалить. Але що, якби я, скажімо, запропонував вам купити новий будинок не в селі в долині, а в горах на схід від столиці? Місця там гарні, дичини вдосталь, повітря цілюще. Людей, щоправда, обмаль, дедалі більше в низинах селяться. Зате й вас даремно не турбуватимуть.

— Знову в гори? — підвів брови Агвід. — І що цікавого я маю там побачити?

— Швидше, кого, — поправив його співрозмовник. — Мені потрібне тихе безпечне місце недалеко від столиці, де я іноді зустрічався б з різними людьми. Або щоб мандрівники з островів могли там перепочити та обмінятися новинами, а може, й чимось суттєвішим.

В очах Агвіда спалахнули іскорки інтересу, і він подався вперед.

— Кордон без кордону чи притулок для шпигунів?

— І те, й інше, — посміхнувся гість. — А заразом і твій новий затишний будинок. Всім необхідним тебе забезпечать, а ти просто тримай двері відчиненими для тих, кому це буде потрібно.

— І як часто до мене приходитимуть «гості»? — поцікавився колишній комендант.

— Важко сказати, проте зустрічі будуть того вартими.

— Скажи мені, — Агвід знову потер перенісся, — тільки чесно. Цей, назвемо його притулок, потрібний тобі особисто чи твоєму пану?