Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз

Поки Енн вмикала світло, Коррідон протиснувся повз неї.

— Залишайтеся тут, — сказав він. — Я збираюся оглянути будинок.

— Ви нікого тут не знайдете, — коротко відказала на це Енн.

— Я волію не ризикувати, — промовив він.

Коррідон переходив із кімнати до кімнати і, врешті-решт, задоволено відзначив, що в домі ніхто не ховається і що вдертися досередини ніхто не міг. Коли він повернувся до вітальні, Енн стояла коло великого електричного каміна, а Жанна ні в сих ні в тих неспокійно ходила кімнатою.

Було вже по одинадцятій, і Коррідон заперечив проти того, щоб оглядати острів затемна. Жанна неохоче погодилася. Скидалося на те, що розміри острова, його стрімчасті кручі та несамовиті вітри сповнили дівчину шанобливим страхом. Вона трималася на відстані від Енн і Коррідона, торкаючись пальцями маузера, а в її очах з'явився похмурий, задумливий вираз.

Коли Енн запропонувала провести Жанну до спальні, француженка коротко відказала, що воліє залишитись у вітальні коло каміна.

— Дайте їй спокій, — стишивши голос, промовив Коррідон. — Ходімо нагору й тримаймося від неї подалі.

Просто понад вітальнею була галерея другого поверху, звідки можна було пройти до чотирьох спалень. Коррідон пройшов слідом за Енн до однієї з них і зачинив за собою двері.

— Ви ж не вірите, що Браян тут, правда? — стривожено запитала вона, коли Коррідон трохи змучено сів на ліжко. — Ви ж не вірите в оту її брехню?

Він підвів на неї погляд.

— Я впевнений у тому, що вона — божевільна, — тихо сказав він. — Її історія про Яна взагалі не тримається купи. Я вже починаю думати, що Жанна така одержима Меллорі, що половина усього, що, на її думку, сталося з його вини — то лише витвір її уяви. — Коррідон потер свою щелепу та насупився. — Я міг би навіть припустити, що уся ця історія загалом — витвір її уяви, якби лише міг збагнути, чому було вбито Гарріса, Любіша та Риту Аллен. Проблема в тому, що, хай яка Жанна схиблена, та не одна вона переконана, що ваш брат живий. Ренлі з Яном теж так вважали.

— Ви ж не думаєте, що Яна вбив Браян? Ви ж не вірите у ту нісенітницю? — запитала Енн.

— Ні. Пригадуєте, Жанна казала, що нічим не могла зарадити Янові? Але ж вона мала маузера. Мусила мати, адже Ян точно не мав його при собі, коли випав з потяга. Жанна — першокласний стрілець. Вона могла завиграшки застрелити Меллорі, поки той убивав Яна. Ні, ця історія не тримається купи. Як нам відомо, Яна було серйозно поранено. Він міг померти від ран, а Жанна або уявила собі, що його вбив Меллорі, або ж умисно збрехала. — Коррідон провів пальцями по своєму волоссю. — Але чому? Щось у всій цій справі не так. Чогось бракує. Я збираюся це обміркувати. Щось за усім цим стоїть; якась невеличка деталь, яка має надати усій цій справі сенсу. Якби ж я міг її знайти. — Він підвівся та підійшов до дівчини. — Вкладайтеся спати, Енн. Дайте мені про все поміркувати і не хвилюйтеся ні про що.

— Це таке полегшення для мене — знати, що ви не вірите в її історію, — сказала Енн, кладучи свою долоню на його руку. — Якби ж ви лише повірили, що Браян до цього жодним чином не причетний...

— Жанна каже, що він на острові, — сказав Коррідон. — Гаразд, якщо це так — я його знайду. Маю таке відчуття, що завтра усе це скінчиться.

— Ви його не знайдете, — сказала Енн. — Я це знаю напевне.

— Вкладайтеся спати, — його голос був різкий. — І зачиніть двері на ключ. Я їй не довіряю. Шкода, що я не можу забрати у неї пістолета. Ну ж бо, Енн, лягайте спати. Просто зараз, уночі, ми нічого не зможемо зробити. Мусимо чекати до світанку.

Коли вона пішла, Коррідон почав сновигати кімнатою.

У віконні шиби періщив дощ, і Коррідон виразно чув завивання вітру та звуки хвиль, що розбивалися об скелі внизу. Зараз нічого не можна було вдіяти, залишалося лише чекати ранку, проте йому не хотілося роздягатися та лягати в ліжко. Коррідон відчував неспокій, і невпинні приглушені звуки хвиль його турбували.

Він нетерпляче скинув плащ і сів у фотель. Йому здалося, що востаннє він спав колись дуже давно. Трохи подрімав у потягу, та й квит. І зараз його повіки були важкі; але, навіть якби він ліг у ліжко, то однаково не зміг би заснути.

Він розвалився у фотелі, заплющив очі та почав думати про Меллорі.

Меллорі: голос у темряві; картина, викликана в уяві за описами, отриманими від різних людей. Хороша людина; погана людина. Міфічна постать і безжальний убивця. Чоловік, яким захоплювався Ренлі, якого любила Енн; якого Жанна з Яном так люто ненавиділи; зрадник; чоловік, який був вірним другом. Невловимий, наче мандрівний вогонь. І зараз він або на острові, або мертвий та похований у якійсь безіменній могилі у Франції.

Коррідон роздратовано гупнув кулаком по бильцю фотеля. Він явно чогось не помітив. Чогось у цій історії бракувало, тепер він був у цьому впевнений. Усе почалося через те, що Меллорі зрадив Ґурвіля. Якби Меллорі тримав язика за зубами, нічого цього не трапилось би. Гарріс, Любіш і Рита Аллен були би живі. А ті троє не звернулися б до нього по допомогу. Якби Меллорі тримав язика за зубами. Але чому Меллорі зрадив Ґурвіля? Навіть Ренлі не міг цього збагнути. Невже це й був ключ до розв'язання всієї цієї таємниці? Чи не було це саме те, чого він шукав?

Аж раптом Коррідон випростався у фотелі, бо кімната несподівано поринула у темряву. Це або знеструмлення, або хтось вимкнув головний вимикач. Коррідон тихо підвівся, вкрай обережно перетнув навпомацки кімнату, відчинив двері та поглянув у пітьму. Усе світло в домі згасло. Чулося лише похмуре ревіння хвиль, що розбивалися об скелі.

Коррідон стояв і прислухався, його серце шалено калатало у грудях. І ось із долішньої пітьми до нього долинув голос, від якого волосся на Коррідоновому зашийку піднялося дибки. То був хрипкий пронизливий шепіт, який, здавалося, був безтілесний та линув нізвідки у нікуди. Той самий голос, який він чув у квартирі Крю, — голос