Прес-центр - Юліан Семенов

— Ні, — здивовано відповів Велш, насупився, лоб укрили глибокі зморшки — Не розумію.

— Все дуже просто. Мої планувальники склали досить витривалу й мобільну модель розвитку ситуації… Розголос — це маневр відвертання уваги… Зрештою ми з вами граємо одну партію, серйозно граємо її — і, нема чого гріха крити, граємо на полі Гаривасу, але саме проти Дігона… Розголос зроблено цілком професіонально. Нехай Дігон відмивається… До речі, я на вашому місці сприяв би скандалові… Є така можливість?

— Є. Але що це дає?

— Багато що. Ось послухайте мене… Цими днями преса, яку контролюють мої люди, розпочне атаку проти майора Лопеса, це буде зроблено обачливо, ясна річ, але вже треба готувати наступні ходи, нехай у Гаривасі виникне бійка між своїми, це в наш кошик, повірте моїм колегам, вони досить довго все планували.

— Дейв, це шлях до некерованого скандалу, — повторив Велш. — Я не доповідав адміністрації про розгорнутий план операції у Гаривасі… Директор займає вельми дивну позицію… Я не певен, що президент погодиться з планом… Повторюю, справа може закінчитися моєю відставкою…

— Ну й чудово… Я допоможу вам придбати адвокатську контору, яка займатиметься моїм бізнесом на Латиноамериканському і Африканському континентах, живе діло, без оглядки на перестрахувальників з Білого дому…

— Стривайте, Дейв… Поясніть мені до пуття, що дасть нам скандал?

— Скандал дасть нам те, що усунення майора Лопеса буде актом законної відплати головному змовникові. Це дасть те, що саме мій капітан підніме прапор закатованого ставлеником Дігона полковника Санчеса, в старі міхи ми заллємо нове вино, наше вино.

— Тоді навіщо вводити в операцію Пентагон? Навіщо морська піхота? Якщо ви впевнені у вашому капітані… До речі, хто він?

— Капітан Рамірес, ад’ютант Санчеса по ВПС, — неохоче відповів Ролл. — А морська піхота потрібна для того, щоб «евакуювати паршивих янкі», «викинути їх з Гаривасу»… Евакуація може тривати і тиждень, і півроку — вистачить часу, щоб закріпити позиції. Рамірес обіцяв карт-бланш.

Велш зітхнув.

— На капітана Родрігеса, а не на Раміреса, ад’ютанта по BMC, а не ВПС, на якого ви поставили і якого намагаєтесь від мене приховати, управління веде досьє останні сорок два дні; ми одержали інформацію про перший контакт ваших людей з ним через дев’ятнадцять годин після того, як цей контакт відбувся.

Ролл підвівся, заходив навколо крісла, де сидів Велш, згинаючись від сміху, потім, знесилений, упав на тахту і, віддихавшись, сказав:

— Це називається «злодій у злодія», Майкл! Ну й бестія ви! Люба моя бестія, якою я не стомлююсь захоплюватись… Отже, ви все знали про моїх хлопців?

Велш кивнув.

— Чому ж ви мовчали?

— Тому що вони діяли правильно.

— А коли допустили помилку?

Велш похитав головою.

— Вони помилки не допустили; її допускаєте ви, бо хитруєте зі мною й зараз; а часу на хитрощі не лишилось, кожна секунда дорога… Словом, у мене на контролі вся ваша активність, я прокоректував би вас, Дейв, помітивши перебої в роботі вашого апарату, але пропозицію розкрутити скандал проти Дігона напередодні операції я все-таки не дуже тямлю…

— Треба готувати громадську думку, Майкл, по-перше. Треба організувати розумну кампанію в пресі з приводу нестійкості ситуації в Гаривасі, по-друге. Треба, по— третє, мати, вибачте мені за грубість, козла відпущення: «Дігон — людина старої імперіалістичної школи; він почав аферу з приватної ініціативи, спровокував ситуацію, а урядові доведеться вводити морську піхоту, щоб урятувати життя американцям, ні в чому не винним спеціалістам, патріотам співробітництва між нашими країнами». Нехай президент відмивається, Майкл, нехай докоряє Дігону, — очі Ролла звузились, — нехай відповідає перед журналістами; він змушений буде взяти під захист акцію морської піхоти, а це непопулярно, всі пам’ятають В’єтнам, Ліван, Сальвадор, не кажучи вже про Домініканську Республіку, на цьому Джонсон набив собі на лобі добрячу гулю…

Велш закурив, потягся, зітхнув:

— Як я зрозумів, ви ставите на противника нинішнього президента, Дейв?

— Ви вичислили мій задум до кінця точно. Так, наш президент мене не влаштовує, і, коли ви скажете, що він влаштовує вас, я дозволю собі не повірити вам, друже мій. Так, я хочу спробувати його на міцність, у Гаривасі працюють дев’яносто сім моїх співробітників, я маю повне право просити його врятувати життя американцям… У тому разі якщо він відмовить, нація піддасть його остракізму…

— Я ніколи не додумався б до того, що ви по-справжньому затіяли, Дейв… Навіть не міг припустити, що ви почали боротьбу проти президента… Знаєте, мені зараз стало жаль себе: маленьке ягня в порівнянні з вами, хоч за своє життя в розвідці спланував кілька цікавих комбінацій… Яку це адвокатську фірму ви мені обіцяли?

— «Лоренц енд Жабінські»…

— По-моєму, в нас є там свої інтереси, щось близько трьох мільйонів доларів.

— Чотири мільйони сорок дві тисячі доларів справді належать ЦРУ, — уточнив Ролл. — Але весь капітал фірми становить дев’ять мільйонів сімсот чотири тисячі і сорок два центи… Отже, ви власник контрольного пакета, зможете підтримувати прямий контакт з тим директором ЦРУ, який прийде після того, як ми провалимо вашого шефа, — Ролл хмикнув, — мабуть, разом з вами, така вже доля перших заступників…

— Дейв, — сказав Велш замислено, — ще не пізно дати відбій, справа дуже ризикована, ви замахнулись не на щось там, а на Білий дім. Знаєте, як по-іспанськи звучить «Білий дім»? «Каса бланка»… Дуже гарно, краще, ніж у нас…

Ролл посміхнувся чомусь, потім посмутнів.

— Батько привчив мене прати шкарпетки й штопати їх, коли мені виповнилось сім років, не дозволяв покоївкам прибирати в нас, у кімнатах дітей, примушував мене няньчити Дезі, коли та почала ходити; нові черевики були для мене таким самим святом, як і для нещасного негреняти з Гарлема… Коли я навчився натирати підлогу, готувати їжу, підсапувати полуниці на нашому ранчо і в оранжереях тут, у Вашінгтоні, він послав мене в Рим вивчати латинь, штудіювати древніх. «Ти повинен тепер доторкнутися, — напучував батько, — до святої науки логіки; в нас її не розуміють; талмудизм нинішньої філософської школи логіки йде не від древніх, і мені це не подобається; бізнес живе за законами Риму і Греції, так, так, саме так, бо в часи античності найбільше цінили дух відповідальності, відданість тому, що існує, і схиляння перед тим, що вище за тебе…» Ось так, Майкл… Я логік, я тільки граю роль плейбоя, це зручно, але я прокручую операції — особливо таку, на яку відважився зараз — дні і ночі, довгі місяці, перш ніж скажу собі: так!

— Тоді останнє запитання: у вас була вже ділова зустріч з кандидатом у президенти?