Мій бос. Лише тимчасово - Марі Керімей

Глава 10.3

Девід

- Цей покидьок перед тобою ....

- Що ти сказав? - перепитав мене брат. 

- Ти все вірно почув. Це я довів Маріану до такого стану  - я відвів погляд. Не міг дивитися йому в очі. Чомусь саме зараз зрозумів всю іронію ситуації в яку втрапив. 

- Кажи, що ти брешеш - розлючено проричав Олексій. Я лише промовчав. Немає сенсу, щось зараз говорити. Чи виправдовуватись. 

- Ти ледь не згвалтував мою вагітну дружину - він встав з місця та подивився на мене так наче я встромив йому ножа в спину. - Девіде, ти божевільний. 

Олексій завів руку та стис кулака вдаряючи ним мене в обличчя. Я ледь не впав, але зумів втриматись. Потім ще один удар з іншої сторони. І ще один... Я навіть не спробував зупинити його, або відповісти, адже розумів, що заслужив на це. 

Він бив мене до ти. Поки у кімнату не увірвались лікарі й не почали відтягувати Олексія. Я встав та витер кров, яка зараз стікала з мого носа та губ. І подивився на обличчя розлюченого брата. В його очах я бачив розчарування, але пояснити йому все треба. 

- Що ви тут влаштували - в палату зайшов головний лікар. Віком десь до 50-ти років. Сивина так і пробивалася до його волосся. 

- Вибачте - лише зміг вимовити. 

Коли Олексій зрештою заспокоївся, а мені обробили рани на обличчі. Я врешті вирішив заговорити. 

- Я хочу тобі все розповісти, - тихо заговорив до нього.

- Навіщо мені тебе слухати? - ще з тою злістю запитав мене.

- Тому, що я твій брат, Олексію.

- Як же ти пізно про це згадав - з огидою подивився на мене.

 - Але все ж я почну - тяжко видихнувши я почав свою болючу розповідь. - Ми з Маріаною кохали один одного. Поки я не зробив помилку. За яку і поплатився втративши її. Хто ж знав, що вона втече саме до України та знайде втіху в обіймах мого брата - з жалем скоріше до себе заговорив прикривши очі. Олексій на диво не перебивав, а уважно слухав. - Коли я дізнався про ваше одруження і дитину - мало не здурів. Я не спав і не їв. Лише пив, пив і ще раз пив. Поки не настав день весілля. Знаєш брате? Саме я хотів бути на твоєму місці. Тримати її за руку та мати шанс цілувати її - я подивився на спокійну сплячу дівчину поряд і посміхнувся - Я так покохав цю дівчину, що інші поряд з нею лише тінь. 

- Не верзи дурниць, Девіде. Ти приймаєш симпатію за кохання. Ти ніколи нікого не кохав окрім себе. Чи ти думаєш я не знав, що ви були разом? - усміхнувся Олексій. 

- Тобто? - здивувався я. Дивлячись на усміхненого брата.

- Я бачив вас разом на благодійному вечорі, який робила наша мама. Спостерігав за вами. Я одразу закохався в Маріану. Але не міг же я відбити дівчину у брата - Олексій розсміявся - Але бачиш, як сталося - він підійшов до вікна дивлячись кудись у далечину і продовжив - Ти припустився помилки брате, але я б не знав про це. Знаєш? Я сам не очікував бачити Маріану в тому барі. Я думав мені здалося, але ні. Я розумів, що доля звела нас разом. Що вона не пара тобі. 

- А кому пара? Тобі? - заричав я мов хижий звір. 

- Як бачиш, брате - розвів він руками. А я стис кулаки, бо дуже вже вони свербіли. - Вона тоді була досить п'яна. Мені було дуже шкода її, адже саме ти розбив їй серце. 

- І ти цим скористався. Затягнувши її в ліжко - скривив я обличчя наче з'їв кислого лимона.  

- Майже - посміхнувся він. - Вона все плакалась мені, що так тебе кохає. Тому я зірвався. Але не гвалтував її так, як ти ось сьогодні. А далі все сталось саме. Після усього вона на ранок втекла. Я дав їй два тижні на роздуми, а потім з'явився знову, але знаєш брате? Вона навіть бачити мене не захотіла - сумно глянув на дівчину Олексій. 

- І що ж було далі? - запитав не витримавши паузи я.

- Вона погодилась піти зі мною на побачення, а далі їй стало зле. Так ми й дізнались, що вона вагітна. Я був щасливий. Бо розумів, що вона тепер назавжди буде моєю. Отак знову доля нас звела - задумався він. А я потирав скроні від усієї цієї історії. - Вона переїхала до мене. Але трималась осторонь. Навіть коли ми приїхали до батьків. Вона все ще не сприймала мене за чоловіка, але коли потрапила до лікарні, тоді я почув такі довгоочікувані слова. Не знаю, що її тоді спонукало на такі рішучі дії, але вона стала моєю знову. 

Я стис щелепу, адже розумів, що це я її підштовхнув до того, якби я тоді не зірвався. Маріана б була моєю. Я в цьому впевнений, але сам підштовхнув її до брата. Дав поштовх своїм вчинком. Я повний кретин. 

- А далі ми стали справжніми нареченими, брате. Знаєш? В ліжку вона краща за багатьох - зверхньо глянув на мене Олексій та розсміявся. Тут уже не витримавши я підскочив на ноги та врізав йому по задоволеній фізіономії. 

- Вона така одна, чуєш! - Прокричав я. 

- Звичайно одна, але вона моя, Девіде. Моя! - закричав він мені в обличчя хапаючи за комір сорочки. - А далі ти вже все знаєш. - Взявши контроль над своїми емоціями, Олексій відпустив мене та поправивши сорочку. Хлопнув по плечі. 

Знаєте? Я думав, що це - я буду розповідати все Олексію, але він вирішив розповісти мені набагато більше.  Я сам винен в тому, що підштовхнув Маріанну тоді до нього. Але те, що він знав про нас. Знав, що ми були разом і зміг так просто з нею переспати не давали мені спокою. Адже він навіть не подумав про мене. Про мої почуття. І коли віз Маріанну до нас додому, то знав, що ми знайомі, але удав, що не знає про нас з Маріанною. А ми з нею прикидались не знайомими. Він обвів нас двох. А ми й повелися. Грав на наших почуттях. 

- Олексію, ти мені одне скажи? - тихо запитав у нього.

- Що саме? - перепитав він.

- Чию дитину носить в собі  Маріана? ....

Вибачте за те, що випала з графіку. Дуже втомлена. Але думаю, що ви все ж пробачите мені. Як вам глава? І що скажете про теперішні обставини?