Ось ваш вінець, леді - Джеймс Хедлі Чейз

водія. Нарешті я дістався додому. Вхідні двері були відчинені, та Марді у саду не було. Я пішов уперед стежиною, зненацька відчувши легкий напад нудоти. Однак продовжував переконувати себе, що все буде гаразд, але щось у закамарках мого мозку підказувало — все те, що я збудував, вже руйнується, перетворюючись на ніщо.

Я увійшов до передпокою. На вішаку висіли чоловічі капелюх і пальто — вони були не мої. Я застиг на місці, намагаючись утримати рівновагу, та й стояв отак, дивлячись на ті речі. Тоді скинув власного капелюха і пальто та зайшов до вітальні.

Вони були там і чекали на мене.

Першої миті я його не впізнав. То був високий тип із густим хвилястим волоссям, смаглявим обличчям і ясними блакитними очима. Це був Лі Кертіс. Я став на порозі. Кров шуміла у моїх вухах. Я подивився на Марді. Вона мляво сиділа у фотелі. Обличчя дружини було білим, а очі скидалися на дві великих дірки, вирізані у простирадлі. На мене вона навіть не глянула.

— А я на тебе чекав, — сказав Кертіс.

Я не здобувся на слово.

— Я вже чотири дні тут — ми з нею жили разом.

Зненацька я відчув, як щось у мене всередині зламалося, немовби хтось підійшов упритул і вгатив кулаком у живіт. Але я досі не міг дібрати слів.

Кертіс задумливо подивився на мене, а тоді підняв руку до свого підборіддя. Я чув, як його нігті шкребуть по щетині.

— Заспокойся... немає сенсу здіймати колотнечу, — мовив непрошений гість.

На негнучких ногах я підійшов до Марді.

— Я — з тобою, хай би що сталось. Але мушу знати правду.

Марді не підвела на мене очей. Вона просто сиділа, немовби я до неї і не говорив.

Кертіс розвернувся на підборах і тепер стояв обличчям до мене.

— Я вже давно чекав на цю зустріч. І тепер ви обоє у моїх руках, — сказав він.

Я відвів погляд од Марді та подивився на Кертіса. Гадаю, щось таке промайнуло у моїх очах, що змусило його висмикнути з кишені пістолета й промовити:

— Заспокойся. Я не хочу стріляти, та ризикувати також анітрохи не збираюся.

— Говори швидко та забирайся звідси геть, — процідив я крізь зуби.

Кертіс усівся на краєчку столу, тримаючи мене під прицілом, відтак сказав, глузливо посміхнувшись:

— То буде нівроку довга розповідь. Краще сідай, бо ще втомишся.

Я не поворухнувся.

— Кілька років тому, — почав оповідати Кертіс, погойдуючи ногою вперед і назад, — я влаштувався на роботу в корпорацію «Тканини Маккензі» та обійняв посаду секретаря. Марді також працювала на Спенсера — це ти знаєш. А ще вона жила зі Спенсером — оцього ти, мабуть, іще не знав. — Він замовк і заходився полапцем шукати у кишенях цигарки, та весь цей час не зводив з мене очей. — Невдовзі я виявив, що за лаштунками фірми відбувається якась таємна діяльність. І, врешті-решт, Спенсер утаємничив мене у свої оборудки. Я побачив, що то була велика схема, — направду, дуже велика — і зрозумів, що вона приносить мені геть небагато зиску. І Марді мала з того всього так само небагато, як і я. Тож вирішили діяти разом. Ми подумали, що приберемо Спенсера зі свого шляху, якщо звинуватимо його у вбивстві Ричмонда, і в такий спосіб я зможу перебрати керівництво фірмою на себе. Це мало принести нам із Марді чималі прибутки. Тому обрали тебе. Нам потрібен був хлопець, який виявить, що справа Вессі є цілковито сфабрикованою, розкриє її та надасть правді широкого розголосу. Тож ми вирішили, що ти підійдеш для цієї мети. Марді вийшла з тобою на зв'язок за допомогою телефону — вона вміє вельми вправно змінювати свій голос. На той час вона вже більше не жила зі Спенсером — вона жила зі мною.

— Можеш припинити свої балачки, — сказав я. — Не хочу більше цього чути. Геть звідси!

Кертіс вишкірився у посмішці.

— Зачекай-но, розумнику, ти ж бо ще й половини цієї історії не знаєш, — сказав він. — Я лише почав. Марді — романтична штучка, і, гадаю, вона закохалась у тебе — сильно закохалася. А тоді вона спробувала надурити Спенсера, і він вигнав її з роботи. Я певний час переслідував Марді, аби пересвідчитися, що вона не спробує надурити ще й мене. Та щойно я облишив її, до Марді нагодилася Блонді. Так от, якщо ти не в курсі, Блонді знала про Марді геть усе. Блонді знала, що вона жила зі Спенсером, а потім стала жити зі мною. Блонді хотіла доп'ясти собі легких грошенят, тому спробувала вдатися до шантажу. Тоді ти саме подався до міста й залишив нашу маленьку подружку вдома саму-самісіньку. Блонді стежила за будинком і, щойно ти зник з очей, пішла до Марді та почала вимагати у неї гроші. Але Блонді не знала, на що вона йде. Марді застрелила її. Ти почув мене, тюхтію? Твоя дівчина застрелила Блонді. Тепер ти знаєш, чому вона була така налякана. Тепер ти знаєш, чому вона не хотіла залишатись у місті, а воліла перетнути купу штатів, аби зрештою осісти край самого Тихого океану? Та Марді не вдовольнилася самим лише вбивством, на додачу вона ще й обшахрувала мене. Щойно пересвідчившись, що Блонді — мертва, вона прийшла до мене додому та забрала з мого сейфа облігації вартістю двадцять тисяч доларів. Я ж бо вже казав тобі, що ми з Марді жили разом, чи не так? Ну, то вона чудово знала все про мій сейф і про те, як його відчинити. Тож вона поцупила все, що я мав, і вшилася з тобою.

Мене майже злапали федерали, проте заарештувати так і не змогли. Кілька місяців я намагався вполювати Марді, та знайшов її лише зараз, якраз після того, як ти поїхав до Нью-Йорка. Що ж, гадаю, вона має заплатити за те, що пошила мене в дурні.

— Марді, не хвилюйся, — сказав я їй. — Я досі з тобою.

Вона закрила обличчя долонями та затремтіла.

Кертіс пожбурив недопалок на підлогу й глузливо мовив:

— То ти досі з нею, еге? Ти ще й досі думаєш, що зможеш і далі жити зі шльондрою, яка не гребує і вбивством, га? Забудь про це! Ти більше не захочеш навіть бачити її поруч.

— Ти закінчив? То забирайся звідси! — сказав я.

Кертіс здивовано