Парі на каченя, або Пограємось хлопчики - Тіна Вітовт

Рита

Я бігла куди очі дивляться. Щось вхопила по дорозі. Далі якогось милого поповзла. І в результаті плюхнулася на те що принесла із собою.

Намагалася нікого не зустріти по дорозі. Непотрібного розпитування хотілося уникнути. 

Також не приємно бачити жалість в очах друзів до себе. А у мене на обличчі просто злива сліз. І так не красуня була після розбірок з "гостями дорогими", а тут ще ціле болото розвела зі сліз.

Образливо за себе, я так раділа коли зрозуміла, що вони приїхали. Ага, до того моменту коли дівуль побачила. Могли б і самі з ними розібратися, або хоча б пояснити і нам, і ним, що тут коїться. Ми можливо і не побилися. 

Хоча... Ні, всеодно потягали б трішки за коси, руки аж занадто сильно чесалися, от це вискубування було необхідним кроком для нашого почуття справедливості. А вони мене як маленьку пустунку відчитали...

І знову сльози ринули ще сильніше. А я завила не гірше кицьки під вікном, коли серенади свої котячі волають посеред ночі, так і хочеться тапком прикласти щоб замовкнули, і дали поспати.

Боляче. У мене болить серце так, наче його вирвали та розтоптали. 

Мені не було так боляче навіть тоді коли дізналася про парі, та віроломство Тимура, а він між іншим, дуже подобався мені. Грішним ділом думала що закохалася. 

І чому ж тоді зараз під час сварки на кухні я не звертала на нього жодної уваги? Ніби і не він був об'єктом мого обожнювання стільки часу. І це не я мліла від кожного сказаного ним слова, буквально ще місяця два тому. Дивно.

Невже почувши про парі на мене - він перестав мене цікавити. Та не сказала б, Тимур симпатичний хлопець, цікавий...

Стоп. Але ж тоді чому я настільки зацікавилася Артемом? 

Невже я у нього закохалася по справжньому, та приревнувала до дівок. А він накричав на мене через ревнощі. Денис же приїхав. Он як Артем на диби став тільки побачив його.

У мене від такого дикого відкриття аж водоспад сліз зупинився. То що виходить - я закохана дурепа?

От трясця! Ще тільки бракувало зараз шмарклі розпускати... 

А між іншим я цим неподобством і займаюся зараз. Вся така в сльозах та шмарклях. Бридота. І чим би витертися?

А де це я? Куди забрела?

Коли кулею вилітала з будинку, особливо не замислювалася куди біжу. Мене гнало одне бажання випустити на волю свої емоції, інакше ризикувала вибухнути.

О, тут і рушничок є. Так ще і мій! То я не далеко і втекла.

Роздивилася по сторонам.

Гм... А чому мене потягнуло в клумби? Ніхто не знає? 

От і не зовсім розумію, що мною рухало коли зі своїм рушником залазила в кущі квітів. Коли тільки встигла його схопити, так ще і під свої спокусливі сіднички підстелити. 

От, завжди знала, що люблю себе і бережу, бо я одна у себе така чарівна та неповторна. Себе потрібно берегти, адже ми одні у себе, і ніколи не забувати цей беззаперечний факт. 

Навіть, якщо повзете на четвереньках порюмсати в кущі квітів. Особливо у такому випадку потрібно прихопити рушник із собою. Дуже корисна річ, між іншим, можна і посидіти на ньому, і все болото витерти з обличчя. 

Тааак... Оце я і свинка. А що дивуватися, якщо заповзла сюди не пам'ятаю як. Руки он які брудні, всі в землі, точніше болоті. Так, добряче ми з Лєрою полили дівуль водичкою. 

Ха-ха... Ледве регіт стримала пригадавши наші розбірки. Тихенько, Рита, не здаємо свої позиції ворогам, та зберігаємо секретність місцезнаходження.

Перед тим як вибратися зі сховку, потрібно забезпечити собі безперешкодне просування в душ. А то ще перелякаю кого на шляху до своєї цілі. Я напевно маю вигляд зараз - неперевершений.

Засвербіло. О, та тут ціла екібана у мене в зачісці, будь-яка модниця позаздрити може. Знову нервово реготнула. 

Дякувати богу на мурашник не всілася, чи можна подякувати собі з Лєрою, що вивели цих комах із клумби, щоб квіти не псували. Вони ж цілі ферми попелиці розводять, потім тільки рятуй свої улюблені рослини від цих паразитів.

Я щось відволіклася. Поплакала і досить. Коли вже заспокоїлася, і почала із себе реготати, істерика напевно, потрібно вибиратися з клумби. 

Якщо мене тут знайдуть не зрозуміють. Ще в божевільні запишуть. Хоча, я напевно також таких висновків дійшла, якби зустріла в клумбі таку неперевершену особу, якою я зараз являюся.

Немає нікого. Можна вибиратися.

Тільки поповзла на вихід, як тут Артем вискочив, та давай по подвір'ї гонитися.

Та щоб тебе качка копне. Якого милого ти гонишся? Що шукаєш, а точніше кого?

Мене ж і шукає, тут і дурню ясно. А я не дурепа. Посиджу ще трохи, доки він набігається. Або коли далі побіжить.

І знову рушник підстелила, і плюхнулася на нього. Веду спостереження.