Заручниця для мажора - Деріка Лонг

Михайло Миколайович
За декілька днів, я дізнався цікаву інформацію про дівчину в яку закоханий всім своїм тілом, мені вдалось знайти місто в якому вона проживає та хоч і таємно, але познайомитись з її творчістю.

Ніколи не намагався довести значимість грошей, але давно зрозумів певний урок, вони відкривають всі двері перед моїми руками, і після цього мені під силу весь світ.

Не хочеться робити гучного розполоху та викликати занадто зайвої уваги до потрібної персони, щоб будь які мої оточуючі люди, не дізнались про мої секретні плани.

Невже володар «Кепітал - компанії» не може відправитись по робочих справах, саме в то місто де проживає Мілана, і до того ж ніхто цією інформаціє, окрім мене не володіє. Власника картини навіть шукати не хотів, тому що чудово розумію, що її міг купити будь хто, і до рук красуні, це не причетне. Впевнений, що в цей раз вона стане моєю, а її викрадач Макар, отримає покарання і дуже пожалкує про свої необдумані вчинки, ніхто не може перечити моїм планам, то чому якийсь невдалий хлопець заважає мені, втілити в реальність найзаповітніші бажання.

Катерина

— Хто придумав ці дурні квитки ? — нервуюсь та обшукую всі кармани в джинсах, хоч їх і не багато, але знайти потрібний папірець, мені не вдається. — Та де ж вони заховались ?

Вчора ввечері придбала квиток в місто в якому останній місяць мешкає Макар, і взагалі не розумію, навіщо так далеко потрібно було їхати, невже він не хотів бути поруч зі мною.

Дістаю з шафи свою стару, запилену валізу

— Скільки пилу, давно тут хтось прибирав... — вдихаю брудне повітря та починаю пчихати, — але ж не я цим повинна займатись, я народжена для того, щоб купатись в грошах, а для брудних справ мати прибиральницю, і краще щоб нею була Мілана. — обурююсь, і тупаю ногою, через це книга з верхньої полички шафи падає мені на голову.

— Дратуєш ! — кидаю її на диван.

Підходжу до дзеркала і помічаю синій синець на своєму чолі, починаю його розглядати, після спроби доторкнутись до нього, відчуваю неприємний, тягучий біль.

— Ще цього не вистачало, я хочу, щоб Макар зустрів мене красунею, а не з неприємний синцем на обличчі. — говорю сама з собою, і згадую про Стаса, шкода, що ми з ним посварилися, було б дуже добре, якби він безкоштовно відвіз мене до вокзалу та ще й допоміг донести важку валізу, бо чесно кажучи, сил в мене взагалі для цього не вистачає.

— Ммм, яка солодка, тобі потрібна допомога ? — бородатий, неприємний на вигляд дорослий чоловік одягнений в дешеве пальто, мов сіра, брудна ганчірка , впевнено прямує до мене та намагається вихватити ручку чемодана з моїх рук.

— Йдіть геть ! — викрикую. — Не чіпайте, бо єдиний мій дзвінок до чоловіка, і ви пожалкуєте, що наблизились до мене більше, ніж на один крок.

— Божевільна якась. — відходить. — Лише хотів допомогти, хіба щось погане зробив ? — доноситься тихе пояснення від мужчини, який поспішно крокує в іншу сторону.

Мені залишається декілька хвилин до вокзалу і я дуже сподіваюсь, що не спізнююсь на відправлення потягу, холодний вітер роздмухує моє волосся і воно заважає моєму зору. Намагаюсь розблокувати свій смартфон, щоб дізнатись яка година, і мене приголомшують цифри.

Чому я така дурепа, вирішила дістатись до вокзалу звичайною, повільною маршруткою, розумію, що коштів на рахунку маю дуже мало, але потрібно було викликати таксі, хоча б доїхала до потрібного місця з комфортом та вчасно.

Нічого більше не залишається, окрім як зупинити машину, яка мені сподобається, звісно ж не хочеться потрапити в якусь розвалюху з подряпинами.

Тож розпочинаю висліджувати потрібну автівку, і чомусь ніхто не зупиняється.

— В повному шоці з цих нудних водіїв, невже так важко допомогти дівчині, яка мерзне на морозі, в тоненькій корточці. — промовляю так голосно, що прохожі починають на мене дивно дивитись.

Не бачили ніколи молоду, красиву дівчину ? Іншого влучного питання для них не знаходжу. За ці хвили, яка я простояла на морозі, я б вже сміливо дійшла до вокзалу, а зараз я вже точно не встигну.

Мабудь, дуже кохаю Макара та хочу його побачити, що з усієї сили випригую на дорогу, сіра автівка починає голосно гальмувати та скрипіти, вона опиняється перед моїми ногами і ледве не збиває, але водій встигає натиснути на гальмування.

Люди перелякано спостерігають за виниклою ситуацією, а я підбігаю до дверей і лиж починаю відмикати їх, як переді мною з‘являється дорослий, високий, з гарною фігурою чоловік, одягнений в чорний костюм, який дуже вдало підкреслює його форми.

— Йдино сюди... — боляче хапає мене за руку. — Що ти хотіла зробити ? — його очі похмуро оглядають мене, і я розумію, що влипла в неприємну ситуацію, тож намагаюсь вигадати вдале виправдання.

— Допоможіть, прошу вас, — набираю повні легені свіжого повітря. — мені терміново потрібно до вокзалу, це дуже важливо. — починаю плакати, але сльози не хочуть з‘являтись на моєму обличчі, і я падаю на коліна. — Благаю, довезіть мене до вокзалу.

Помічаю як його погляд змінюється і вмить стає м‘якшим.

— За одну послугу, ти підкажеш де знаходиться потрібний район. — відходить від мене, і навіть не намагається допомогти піднятись мені з підлоги. — Я тут вперше, тож ходімо до автівки, водій нас зачекався.

Нічого собі, навіть має свою людина для водіння машини, я вражена, мої  очі завжди помічають потрібну машинку.

— А навіщо вам в той район якщо не секретик ? — сиджу на теплому сидінні та цікавлюсь.

— Хочемо купити картини в художниці, ми полюбляємо художню творчість. — холодно відповідає та пильнує за дорогою.

Темноволосий водій, навіть носом не шморгає, не те, що слова не промовляє.

І яка ж це художниця цікаво ? Окрім себе і Мілани, я нікого більш відомого не знаю.

— Я теж малюю, можете і в мене щось придбати. — але чоловік не задоволений моєю пропозицією, повертає до мене голову, і з погрозою починає дивитись.