Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей
У перший рік своїх публічних виступів я старанно заздалегідь записував тексти і вивчав їх напам’ять. Це забирало купу часу, а в ніч перед виступом я мучився від безсоння. Подеколи, під час виступу, я ненароком пропускав чи забував речення або цілий абзац і, сам не свій од хвилювання, гарячково копирсався в пам’яті, намагаючись пригадати рядки, що їх зубрив напередодні.
Від виступу до виступу я мало-помалу прогресував. Та мені, як і вперше, не подобався сам процес. І навіть попри те, що мої виступи допомагали творити бренд Zappos, мене не полишало відчуття, що я, мабуть, не створений для ораторського мистецтва, якщо вже й через рік після старту почуваюся так дискомфортно.
Та згодом, однієї чудової днини, мене осінило.
Я зрозумів: ніхто ж не знає, що я там собі нашкрябав заздалегідь. І якщо я пропущу речення, абзац чи навіть цілий розділ — цього ніхто ніколи не помітить.
Також я зауважив, що загалом людям подобається те, що я говорю, але у відгуках одразу після виступу вони загострюють свою увагу здебільшого на двох моментах. Як зізнавалися вони самі, справжній захват у них викликали життєві історії, а крім того, одна річ прочитати про Zappos у пресі (і багато хто знав про нас саме з преси), і зовсім інша — почути про компанію від мене. Ми відчуваємо, казали слухачі, як вболіваєш ти і за культуру Zappos, і за рівень сервісу, і за компанію загалом.
Тому до свого наступного виступу я спробував підійти абсолютно інакше.
Я вирішив: нічого більше не зубрю і не повторюю. Покладусь на натхнення — і побачимо, що з того вийде. Я знав цілу купу історій, звідки завжди можна було щось вихопити путяще, а якщо не віддалятися від тем, які мене по-справжньому хвилюють і на яких я таки розуміюся — якість нашого сервісу та культура компанії, — то в мене буде достатньо матеріалу, щоб заповнити свій час.
Коли врешті я вийшов на сцену, то першу хвилину-другу ще ман-дражував, аж поки нарешті звик до слухачів і до приміщення. А коли вже це сталося, час полетів як на крилах. Цей мій виступ захопив аудиторію дужче за мої попередні ораторські екзерсиси. Навіть вдалося
несподівано розвеселити публіку, коли я, замість пригадувати, як колись, забутий текст, узяв та й розповів якусь історію з життя.
Згодом дізнаюся, що це я досягнув стану потоку. У своїй однойменній книжці дослідник Михай Чіксентмихаї[97] описує потік як аналог щастя, у якому людина втрачає відчуття часу, самоусвідомлення та навіть самої себе. Ось точнісінько це й відбувалося зі мною.
Відтоді я використовував одну й ту саму формулу для всіх своїх виступів і побачив, що практично все те, чим я переймався раніше, вишиковувалося в єдину і струнку картину. Під час своїх виступів я просто керувався трьома головними правилами:
1) Бути небайдужим.
2) Наводити історії з життя.
3) Не фальшивити.
Якось я згарячу погодився виступити на конференції, тема якої мене, можна сказати, не надто цікавила. І хоч я знав предмет розмови вздовж і впоперек, моїй промові бракувало почуттів, тому той виступ був нормальним, але й тільки. Втім, для мене це стало чудовим уроком.
Тепер, коли мене запрошують десь виступити, я пропоную кілька тем, що можуть збігтися чи не збігтися з загальною темою конференції. І нехай уже потім організатори вирішують, наскільки вони їм підходять. Зазвичай їх усе влаштовує, проте, бувало, й відмовлялися.
Коли така ситуація виникає у мене, то, незалежно від того, скільки організатори готові заплатити Zappos, або ж наскільки слушна випала нагода репрезентувати Zappos цій публіці, я завжди роблю так само.
Тобто ввічливо відмовляюся.
Моменти осяяння
Коли кількість запрошень виступити десь від імені Zappos почала зростати, ми почали відряджати на ці виступи інших людей з різних відділів. Вони розповідали різні життєві історії (на кшталт тих, що викладено в нашій книжці), демонстрували своє бачення компанії та її перспектив. Ми й досі не маємо єдиного стандарту презентації в програмі PowerPoint, що був би прийнятний для кожного працівника.
Усі наші виступи вже спричинили цілу купу несподіваних ефектів, що їх неможливо було передбачити. На додачу до широкого висвітлення в блогах і ЗМІ, нам довелося зіткнутися з організаторами сили-силенної конференцій, які закінчувалися запрошеннями виступити на шоу Тоні Роббінса, на TEDIndia[98], SXSW[99], на конференції, де виступав також і Далай-лама, на Inc 500[100]. Я зустрівся з багатьма авторами, книжками яких ми залюбки поповнюємо нашу бібліотеку, зокрема з Джимом Коллінзом, Сетом Ґодіном та Чіпом Конлі. В результаті наших публічних виступів у центральному офісі побували з екскурсіями люди всіх рівнів та посад із безлічі компаній. Часом ці тури переходили в такі зв’язки та ділові можливості, що за інших умов про них годі було й мріяти.
Всюди, де нам доводилося виступати з промовами, ми орієнтувалися на наші базові цінності. І коли випадала слушна нагода, замість хапатися за неї і витискати все можливе винятково задля промоції Zappos, ми намагались якнайбільше розповісти про те, як даємо собі раду, щоб допомогти слухацькій аудиторії весь час рости і навчатися. І відповідно до нашої базової цінності намагатися будувати відкриті та чесні стосунки, спілкуючись із колегами, ми радо ділимося цифрами та іншою докладною інформацією.
Усе це спричинило до головного неочікуваного результату наших публічних виступів — до розуміння того факту, що ми насправді змінюємо інші компанії та життя інших людей. Помалу це переростало в іншу якість: ми могли опинитися часткою дечого більшого, ніж Zappos. Ми зрозуміли, що можемо міняти світ не тільки тим, що зможемо робити щось не так у рамках Zappos, а й тим, що зможемо допомагати іншим компаніям змінювати свій підхід до звичних справ.
Ми відчували своєрідне визнання, коли чули від інших людей та компаній, як вони змінили своє життя чи стиль керування, варто було запровадити базові цінності, зосередитися на обслуговуванні клієнтів, більше уваги приділити корпоративній культурі та щастю працівників, і коли це ставало доконаним фактом, їхні фінансові показники теж зростали.
