Як Не вийти заміж за бога - Катаріна Рейніс
Загалом, ховаючись від слуг, цілителя та мерзенного камердинера Давида, ми продовжили втілювати в життя свій задум. Час невблаганно наближався до призначеної дати, а в нас виникла чергова проблема.
- Все готово, - сказав Давид за три дні до свята. - Залишилося тільки роздобути потужний накопичувач, і ти зможеш провести всіх!
- Так! - вигукнула, підстрибнувши на місці. Моїй радості не було меж. Зізнаюся чесно, глибоко всередині я дуже боялася, що наш план зірветься. Але тепер…
- А що за накопичувач? – холоднокровно поцікавився Адріан, найскрупульозніший у нашій компанії. У свої п'ятнадцять років він іноді нагадував мені столітнього дідуся, а не підлітка. - Від світильника підійде? Я нещодавно бачив, куди Рудольф забирав заряджену партію.
- Боюся, що ні! – насупився наш винахідник. - Вони дуже слабкі, вистачить лише на кілька хвилин. А мій винахід має підтримувати тебе хоча б півгодини. Інакше нам ніхто не повірить… Потрібен набагато сильніший…
У кімнаті зависла тиша, проте не гнітюча, як у зневірених людей, а з легкою дзвінкою ноткою, ніби в передчутті чогось неймовірного і забороненого.
- Як думаєте, - розтер підборіддя Ерік, - кристал із батьківського магофона підійде?
- Із того, що привезли минулого місяця з Алерраму? – замислився Давид. – Думаю, так!
Наша компашка синхронно посміхнулася. Ех! Як же я їх усіх люблю!
- Тато нас уб'є, якщо дізнається… - важко зітхнув Саллі, та відмовляти нікого не став.
Ну що ж, гра почалася!
Спочатку хотіли провернути все вночі, коли замок засне. Але улюблений татусь не інакше, як щось відчув, бо цього ж вечора біля дверей кожного з нас з'явився охоронець, а біля моїх два. Невже вважає мене настільки небезпечною? Чи боїться, що донька вирішить втекти, не виконавши нав’язаного обов'язку? Прикро! Він надто сильно мене недооцінює, якщо думає, що я не проверну задумане вдень!
Вранці після сніданку зібралися, обговорили деталі та різними шляхами вирушили до пункту призначення. Єдиний, кого вирішено не брати, це Давид. Не можна підставляти старшого під удар раніше, ніж я зникну! А там, дивишся, батька замучить почуття провини, і він більше не буде чіплятися до свого сина.
Проте, коли я минула пані Теренсон, нашу кастеляншу, покоївок, що радісно про щось шушукалися, і майже перетнула величезний хол, ззаду почулися до болю знайомі кроки.
- Майя! - покликав король Талласії, наздоганяючи мене біля сходів, що ведуть у королівське крило. - Як добре, що ми зустрілися. Я хочу з тобою поговорити!
Міцно стиснула щелепи, щоб розчаровано не застогнати. «Боги, за що? Невже ви й справді бажаєте моєї якнайшвидшої смерті?»
- Про що, тату? - спробувала вичавити з себе посмішку.
Чоловік на мить зам'явся, збираючись із силами (це було надто помітно), щоб продовжити.
«Я бачу, батьку, що ти мене любиш, але допомогти не можеш…»
- Про твоє майбутнє… Е-е… Точніше про ритуал…
- Ти впевнений, що це потрібно? - зробила найнещаснішу моську зі свого акторського арсеналу.
- Так… - скривився король. - Ходімо до мого кабінету, там нам ніхто не завадить!
Серце збилося з ритму. Якщо хлопці не відстають від графіка, то вони вже мали б бути на місці. Оце втрапили!
- А може, ми тут поговоримо? - з надією запитала у батька. - Дуже вже далеко йти!
- Не дратуй! - рикнув батько, і ми рушили в потрібну сторону.
Всю дорогу відтягувала нашу появу у кабінеті. То спіткнулася, то ногу підвернула, то сережку загубила. Старалася, як кажуть, до останнього! Біля дверей у кабінет, батько тільки роздратовано підібгав губи, коли я зламала підбор і ледве не вбилася, голосно скрикнувши на весь коридор.
«Вибачте, рідні, довше не зможу!»
