Українська література » » Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Гелтер Скелтер - Олександр Завара

---
Читаємо онлайн Гелтер Скелтер - Олександр Завара
зненацька здригнувся й мало не скочив на рівні ноги – хтось торсонув його за плече. Миттю згадалися сходи, темрява, крижані пальці на потилиці…

Починається!

Усі вирячилися на нього, мов на навіженого, але одразу заспокоїлися: Макс є Макс. Більшість мешканців гуртожитку давно звикли до дивацтв цього невисокого худорлявого хлопця.

Озирнувшись, він побачив, що позаду стоїть Лана: саме вона й торкнулася його плеча. Відчуття було не дуже приємним, бо зараз Макс волів би, щоб його ніхто не чіпав. Йому більш-менш подобалася забавка, що її затіяв Мафін, але рівень його емоцій з цього приводу виявився набагато вищим, ніж він очікував.

Наступної миті Макс раптом відчув у руці щось прохолодне. Опустивши голову, побачив, що дівчина тицьнула йому пляшку вина.

– Тримай.– У напівтемряві хлопцеві здалося, що вона підморгнула.– Відпий і передай далі. Тільки не захоплюйся.

Лана всілася поруч, а Макс взявся за спітнілу, тільки-но з холодильника, пляшку і підніс її до свічки. На розмальованій райдужними цятками етикетці значилося «Москетто». Надто коштовне для студентського вжитку пійло: десь дві сотні за пляшку. Це, мабуть, Алекс, самозакоханий багатій, щодо якого тільки сам Господь відає, чому той живе у гуртожитку, а не в апартаментах десь у центрі Чернівців. Утнути щось таке – це в його дусі.

Не бажаючи відокремлюватися від інших, хлопець хильнув просто з пляшки. Солодкавий, виготовлений з італійського винограду напій залишив по собі чудовий післясмак. Хай би яким виродком не був Алекс Савицький, йому таки треба віддати належне: він добре знався на вині. Зробивши добрячий ковток, Макс простягнув пляшку Дарі. Він розумів, що після кількох «викруток» та ще й вина, зранку на нього чекає складне пробудження із головним болем та «сушняком». Однак це буде завтра, а наразі вино додало йому сміливості, якої він дуже потребував.

– То що там із Панночкою? – спитала Дара.

Зробивши ковток, вона одразу ж передала пляшку Богданові. Вочевидь, вина їй не дуже хотілося, але ж це не звичайне збіговисько, тож треба долучатися.

– О Панночка!..– Мафін ніби прокинувся.– Так-так, Панночка… Кажуть, ця дівка закохалася. Але в селі, де вона жила, про неї ходили вельми погані чутки. Люди вважали її відьмою й приписували різні лиходійства. З цієї причини і її стосунки з коханим парубком були таємними, а потім її взагалі хтось убив. І вбивцю, до речі, так і не знайшли.

Останні слова він вимовив так, наче був безпосереднім свідком подій, але це не справило на приятелів жодного враження. Тому Мафін замовк й обвів присутніх поглядом, чекаючи бодай якоїсь реакції.

– Класика жанру,– кинув Алекс.

Його масний погляд знову обмацав Лану, але та й оком не моргнула – чекала своєї черги долучитися до пляшки. Цей обряд мав якось зблизити різношерсту компанію – щось на кшталт розкурювання люльки миру. Безсумнівно, і ця ідея також належала Остапові Сікорському.

– І це все? – поцікавився Макс у приятеля. Той досі сидів мовчки, чекаючи, поки інші нарешті збагнуть, про що він тільки-но розповів.

– От і я кажу,– підхопила слідом Дара.– Я взагалі нічого не зрозуміла. Чому ми зібралися? Навіщо нам ота легенда?

Вона неохоче звільнилася з обіймів Богдана і, склавши долоні, неквапом потягнулася руками догори – наче звертаючись безпосередньо до небес. Вочевидь, у неї затерпла спина. Макс знав, що це якась асана з йоги. Дівчина кілька тижнів поспіль відвідувала заняття, але зрештою кинула, бо на цьому нібито наполіг її спортсмен, який вважав такі речі пустощами, а пустощів він не терпів.

– Гей, народ, я ж пропоную вам щось цікаве, тому давайте без зайвого сарказму, гаразд? – Мафін, заспокоюючись, провів долонею над вогником свічки.– Історія про Панночку на тому не закінчується.– Остап знову стишив голос.– Отже, після смерті душа тієї дівчини не заспокоїлася. Невідомо, чи дійсно вона приятелювала з нечистим, але для остаточного заспокоєння їй нібито треба було переконати людей у своїй чистоті. Переказують, що відтоді вона почала являтися декому в дзеркалах і виконувати ті чи інші їхні бажання. Будь-які. Треба було тільки дочекатися північної пори, тоді тричі обвести свічкою власне відображення, а потім покликати: «Панночко, явись мені! Панночко, явись мені! Панночко, явись мені!» За третім разом належало висловити, чого саме хочеш.– Він на мить замовк, інші також мовчали.– От я й вирішив, що це непогана нагода замовити щось крутеньке… А чому б ні? Зрештою, що ми втрачаємо? Спиток, як то кажуть, не збиток.

– Цікаво, як таке взагалі можливо? – відгукнулася Лана.– Це ж маячня якась, селянські вигадки…

Дівчина скоса поглянула у велике дзеркало на стіні, помітивши в ньому відблиски запалених свічок. Попри очевидну безглуздість щойно сказаного Мафіном, їй чомусь стало моторошно. Хай там як, але вона ще в дитинстві чула від бабусі, що із дзеркалами не можна жартувати, а ще не можна зазирати в рештки розбитого люстра. Та, зрештою, що це, як не давні передсуди та забобони?

– А знаєте, можливо, у цьому й є якийсь сенс.– Макс раптом вирішив показати, що він тут свій серед своїх.– Джордж Берклі, поважний філософ-спіритуаліст, колись зауважив, що тіло, час і простір – це лише ілюзія. Буцімто їх насправді не існує… Це як у «Матриці» – пам’ятаєте епізод, де Нео згинає ложку? Там хтось каже, що згинається не ложка, тільки уявлення про неї. Тобто згинаєш в уяві і водночас ніби згинаєш насправді. Тому можна припустити, що можливі різні відхилення…

– І те муйня, і це,– кинув Алекс підхоплену в Інтернеті фразу.

Він уже не криючись глузував з Макса, але це було звична справа. Обірвавши хлопця, він повернувся до Лани:

– Сонечко, а як щодо наступної пляшечки?

Дівчина піднялася й рушила до столу, де, вочевидь, зберігався «об’єднувальний» запас спиртного.

– Люди, агов! – раптом ніби визирнув із-за хмар досі мовчазний Сергій.– У нас аврал!

Він підняв руку з годинником на худому зап’ястку. Стрілки позолоченої підробки під швейцарські «Свотч» показували вісім хвилин до дванадцятої.

– Якщо щось робити, то саме час. Скоро північ. Можемо не встигнути, а тоді – прощавайте, найзаповітніші мрії.– Хлопець постукав пальцем по циферблату й кивнув Мафінові.– Ну то що?

– Коротше, народ, яка вам різниця, що, де й як? – збурився той.– Є легенда, і є той, хто бажає перевірити її правдивість. Тобто я. Якщо хочете, долучайтеся. Маємо все необхідне. До того ж нас семеро.– Він кивнув у бік Сашка Кравича, який весь цей час мовчки сидів осторонь.– Його не рахуємо. А сімка – це все ж таки магічне число. Ще

Відгуки про книгу Гелтер Скелтер - Олександр Завара (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: