Ось ваш вінець, леді - Джеймс Хедлі Чейз

отримаю перепустку, аби бути присутнім під час страти Вессі, та що я маю спробувати з ним поговорити. Ця жінка пообіцяла заплатити мені десять тисяч доларів, якщо я викрию той факт, що справа проти Вессі є сфабрикованою, та надам їй широкого розголосу. Вона повісила слухавку, перш ніж я здобувся на слово.

Ох і заінтригувала ж вона мене! Таку загадковість я міг витримувати цілодобово. Та мене зацікавили не лише гроші — сама ця історія добряче розбурхала мою цікавість.

І ось знову ця жінка. Її голос годі було сплутати з якимось іншим. Він був чистий, як дзвін, і крижаний.

Я відкинувсь назад і занурився в подушку, міцно стискаючи слухавку.

— Ваша правда, сестричко, — сказав я.

— Ви ходили?

— Авжеж.

— І що сталося?

— Він мертвий. Я встиг перемовитися з ним словом. Він сказав, що це зробив Лу Спенсер.

Я почув, як їй перехопило подих.

— Він справді так і сказав? — нетерпляче запитала вона.

— Еге ж... а тепер послухайте, до чого це все? Чому це так для вас важливо?

— Я збираюся надіслати вам п'ять тисяч доларів, аби ви взялися до цієї справи. Коли ви з'ясуєте правду і докладно про все напишете, то отримаєте ще п'ять.

Я боявся, що вона збирається кинути слухавку, тому швидко додав:

— Мене це не цікавить... Я довідався про обставини цієї справи і маю сказати, що для мене то занадто.

На лінії запала тривала мовчанка.

— Ви ще на зв'язку? — з тривогою запитав я.

— Так... — озвалася вона. — Я думала, що ви охоче це зробите. Що ж, бачу, я припустилася помилки.

— Може, ми з вами зустрінемось і все обговоримо? — запитав я. — Йдеться про складну схему, крихітко. У ній задіяні всі тутешні великі цабе... нам ліпше докладно усе це обговорити.

— Думаю, ви таки це зробите, — сказала вона і, перш ніж я встиг бодай обурено скрикнути, повісила слухавку.

І я залишився лежати, називаючи її всілякими вигадливими іменами. Та у такий спосіб тут годі було зарадити. Хай там як, а ця панянка мала слушність — я таки це зроблю. Не було на те ради — надто вже полюбляв я пхати свого носа до чужого проса. Та й справа ця могла виявитися справді цікавою. Я поклав слухавку та вимкнув світло. У темряві мені думалося значно краще.

Я ретельно, крок за кроком обмірковував усю цю справу. Мав кілька засновків, з яких можна було виходити. Насамперед, мені треба буде промацати ґрунт і зібрати якомога більше інформації про акціонерів корпорації «Тканини Маккензі». По тому я міг би зазирнути до цієї фірми та спробувати рознюхати щось безпосередньо там. Треба було відшукати Лу Спенсера. Еккі був славним хлопцем, і я гадав, що він охоче допоможе мені у моїх пошуках, якщо я не втягуватиму його у цю справу особисто. А ще була Блонді. Либонь, я міг би з тією Блонді трохи розважитися. Хай там як, а я мав слабкість до білявок. На перший погляд цей план видавався доволі привабливим.

На тому я й поклав край своїм роздумам і вклався спати.

Розділ третій

Я прокинувся від того, що хтось наполегливо дзвонив у двері. Як же я таке люблю. От завжди якась падлюка будить мене саме тоді, як я намагаюся заприязнитися з білявкою зі свого сну. Але ж і гарненька була та панянка.

Я важко підвівся з ліжка та почалапав через дві кімнати до вхідних дверей.

На порозі стояв, притулившись до одвірка, посильний та мугикав собі під ніс мотив пісні Коула Портера. Він подивився на мене, тоді — на конверт, який тримав у руці.

— Нік Мейсон? — запитав він.

— Еге ж, — сказав я. — Ну ж бо, ближче до справи, ти, матусине нічне страхіття.

Посильний вручив мені конверта, і я розписався про отримання. А хлопака собі й далі стояв, явно очікуючи щось отримати. Та якщо той малий справді думав, ніби я збираюся йому заплатити, то він був геть божевільний. Я лише сподівався, що спускаючись, він загуркотить додолу сходами та зламає собі карк. Я взявся за клямку, аби зачинити двері.

— У такій піжамі вам нічого не світить, — сказав він і прожогом кинувся коридором. Певно, думав, що я заціджу йому в писок.

Я повернувся до кімнати й поглянув у високе дзеркало. Малий мав рацію. Піжама була страхітлива. Я всівся на ліжко та розкрив конверта. Мені на коліна упали п'ять хрустких банкнот по тисячі доларів[11]. Жодного листа — самі лише гроші. Я сидів і кілька хвилин дивився на них. Це справжня медитація — сидіти собі та дивитися на гроші. А тоді я поскладав банкноти назад у конверт і поклав його на стіл.

Звісно, за цим посланням крився підступ — я мав узятися до роботи просто зараз і постаратися заробити ці гроші. Я подався до ванної кімнати та скинув з себе піжаму. У душі, під холодними струменями води, я відчув себе добре. Завершуючи водні процедури ранкового пробудження, я маю звичку вправлятися у співі. Можливо, ті мої співи не надто милозвучні, проте нівроку потужні. Потім я обгорнув рушник навколо стегон і поголився, а відтак подався назад до спальні, маючи на думці трішечки випити, щоби набратися снаги для завершального етапу — одягання.

Та тільки-но я увійшов до спальні, як мене приголомшили дві речі. По-перше, у повітрі висів важкий запах парфумів, якого там точно не було, коли я полишав кімнату. По-друге, конверт зник.

Я заметушився. Скинувши рушника на підлогу, схопив свій халат і побіг до вітальні, на ходу накидаючи його. Вхідні двері були прочинені. Я помчав до вікна та рвучко підняв раму. Вулиця була безлюдна. Мені здалося, ніби я мигцем угледів жовте таксі, проте був не надто певен. Якщо це було таксі, то мчало воно так, неначе за ним чорти гналися.

Я повернувся до спальні та постояв там, принюхуючись. Я не належу до числа тих хлопців, які здатні завиграшки класифікувати запахи, проте цей аромат таки впізнав. Це були парфуми, якими користуються гарячі жіночки, аби змусити хлопців бігати коло них колами.

Тієї миті я й сам бігав колами. Я шаленів, немов сліпий у стриптиз-клубі. Вже підійшов був до телефону, маючи на гадці викликати копів, однак тієї миті мені сяйнула одна думка, і я