Викрадення Данаї - Андрій Гуляшки

— Наш начальник,— поспішив випередити свого директора Карло Колона,— синьйор Чезаре Савеллі, поїхав учора о тринадцятій годині до Санта-Ани. Якщо нічого непередбаченого не станеться, він неодмінно повернеться сьогодні в обід.

«Отакий нахабний тип, як цей, може залюбки пустити мені кулю в потилицю!» — подумав Чігола. Він звернувся до Роберто Тоцці:

— Чи відомо вам, синьйоре, що Чезаре Савеллі не на роботі?

— Я особисто дозволив йому відлучитись! — відповів трохи ображений Роберто Тоцці.

— А крім вас двох,— Чігола кивнув на Карло Колону, не удостоївши його поглядом, — крім вас двох, хто з персоналу галереї знає, що Чезаре Савеллі немає в Римі?

Роберто Тоцці знизав плечима. Тільки цього йому бракувало — розпитувати швейцарів та охоронців, що вони знають і чого не знають!

— Ще вчора опівдні всі знали, що синьйор Савеллі кудись їде! — Карло Колона розвів руками, чим хотів показати, що в цьому немає і не може бути нічого незвичайного.— Усім було відомо, що синьйор Савеллі їде на півтора дні і що в його відсутність заступатиму його я!

— Так! — сказав Чігола.— Гаразд, а хто розголосив, що синьйор Савеллі їде?

Роберто Тоцці знову знизав плечима, цього разу ще з більшою досадою, а Карло Колона подивився на нігті своїх рук, потім сказав:

— Синьйор Савеллі попросив мене купити йому квиток в агентстві на віа Квірінале. В такий спосіб я довідався, що він їде до Санта-Ани. А хто розголосив це, на жаль, я не знаю. Можливо, сам синьйор Савеллі сказав комусь із. наших людей, куди їде. Зрештою, я не бачу в цьому нічого поганого.

— А чи він таки їздив до Санта-Ани?

— Це вам скаже сам синьйор Савеллі,— поважно відповів Карло Колона. Він подивився на свій годинник і додав: — Поїзд із Санта-Ани прибуде об одинадцятій тридцять.

— Так! — кивнув Чігола, теж подивившись на свого годинника. Потім узяв трубку радіотелефону і наказав своєму невидимому співробітникові: — Перевірити в Санта-Ані, коли приїхав туди синьйор Чезаре Савеллі і коли виїхав звідти до Рима.

Карло Колона, який був утупив очі в трубку, раптом начебто якось поменшав у своєму кріслі, а може, то крісло раптом якось повищало і стало масивнішим.

— Він особисто запевнив мене, що повернеться сьогодні до обіду! — сказав тихо Роберто Тоцці.

— Якщо він вас запевнив, то так і буде! — ледь помітно всміхнувся Фелікс Чігола. Оскільки губи його, зовсім тонкі й рівні, були майже непомітні, то й усмішка була невиразна.— Останнє запитання,— сказав він.— Картина зникла вчора, після закриття, тобто після шістнадцятої години?

— Вчора до шістнадцятої години,— статечно відповів Карло Колона,— справжня картина висіла у своїй рамі. Коли я проходив повз цю картину, було десь за чверть шістнадцята. Той тип, Лівіо Перетті, малював, і картина була на своєму місці. Це могли б підтвердити й інші люди.

— Отже,— підсумував Чігола,— картину було вкрадено між четвертою годиною дня вчора і дев'ятою годиною сьогоднішнього ранку. Прошу, скажіть, хто з ваших служителів був у приміщенні в цей час?

— Господи! — знову зблід Роберто Тоцці.— Невже ви, синьйоре, сумніваєтесь у наших служителях?

— Я тільки питаю, синьйоре, нічого більше! — усміхнувся своєю безживною усмішкою Чігола,— Тільки питаю! — повторив він.

— Ну, як питаєте, синьйоре, ми вам відповімо! — озвався Карло Колона, до якого повернулася втрачена самовпевненість.— Між шістнадцятою годиною вчора і дев'ятою годиною сьогоднішнього ранку в галереї були, по-перше, обидва швейцари — Августіно і Лоренцо. Вони змінювалися що вісім годин. З шістнадцятої години до півночі чергував Августіно. А з півночі до восьмої ранку — швейцар Лоренцо. Зараз чергує Августіно. Це все про швейцарів. Уночі ми маємо двох охоронців, які теж змінюються що вісім годин. З четвертої дня до півночі чергував охоронець Марко Монтано. З півночі до восьмої години — Федеріго Нобіле. У нас працюють, але тільки вдень, ще двоє охоронців, одна касирка і один гардеробник. Денні охоронці, касирка і гардеробник приходять близько дев'ятої ранку і закінчують роботу після четвертої дня. Вони працюють у денній зміні і, як я зрозумів, вас не цікавлять. У години, що вас цікавлять, між шостою і восьмою ранку в приміщенні були чотири прибиральниці. їх зустрічав і випроваджував охоронець Федеріго Нобіле. Отже, синьйоре, якщо виключимо прибиральниць, у приміщенні чергували четверо: швейцар Августіно і охоронець Монтано — а четвертої дня до дванадцятої ночі; швейцар Лоренцо і охоронець Федеріго — з дванадцятої ночі до восьмої ранку; швейцар Августіно і охоронець Монтано — з восьмої до дев'ятої ранку.

— А може, хтось приходив знадвору? — спитав Чігола. Карло Колона якийсь час мовчав.

— Не знаю, чи можна це назвати «приходив»,— сказав, вагаючись, він.— Маю на увазі, синьйоре, племінницю Чезаре Савеллі. Оскільки вдома у них тісно, вона приходить інколи в його кабінет готуватися до занять. Вона студентка права, другий рік. Звуть її Луїза Ченчі.

— Ну й що ж? — спитав Чігола.

— Нічого,— відповів Карло Колона.— Вона прийшла вчора за кілька хвилин до шістнадцятої години, а коли пішла, це може сказати вам охоронець Марко Монтано.

— Де живе ця Луїза Ченчі? — спитав Чігола.

— Луїза Ченчі живе на віа Кола ді Рієнцо, № 170, недалеко від п'яцца [Майдан (італ.)] Кавур. Мати її, Вітторія Ченчі, сестра синьйора Чезаре Савеллі.

Фелікс Чігола підняв трубку.

— Приведіть до мене негайно Луїзу Ченчі,— наказав він невидимому співробітникові.— Живе на віа Кола ді Рієнцо, № 170, недалеко від п'яцца Кавур.

Роберто Тоцці, який досі майже не брав участі в розмові, подивився насуплено на помічника. І твердим тоном, аж ніяк не відповідним його сумному виразові, сказав: