Янголи і демони - Ден Браун

О Боже, подумав він. Я потрапив до Країни Оз.

Дно шахти затягувала дрібна сітка. Крізь отвори в сітці виднівся велетенський пропелер, що обертався з шаленою швидкістю.

— Камера вільного падіння, — пояснив Колер, зупинившись біля Ленґдона. — Те саме, що затяжні стрибки з парашутом, тільки в закритому приміщенні. Для зняття стресу. Це вертикальна аеродинамічна труба.

Вражений, Ленґдон не міг відвести погляду від трьох літунів. Одна з них — доволі огрядна жіночка — підлетіла до вікна. Хоч її хлистали потужні струмені повітря, вона широко всміхнулася й показала Ленґдонові двома руками «це чудово!». Той слабко усміхнувся у відповідь і повторив її жест, застановляючись, чи знає вона, що це — давній фалічний символ чоловічої сили.

Ця товстенька жіночка, зауважив Ленґдон, єдина з трьох мала щось на кшталт мініатюрного парашута. Клаптик тканини, що тріпотів над нею, здавався іграшковим.

— Навіщо їй цей парашутик? — поцікавився Ленґдон. — Він має не більше ярда в діаметрі.

— Опір, — пояснив Колер, — зменшує її аеродинаміку, щоб потік повітря міг її підняти. — Він знову рушив по коридору. — Один квадратний ярд поперечної поверхні сповільнює падіння тіла майже на двадцять відсотків.

Ленґдон розсіяно кивнув.

Він і гадки не мав, що ще до ранку в одній країні, розташованій за сотні миль від Швейцарії, ця інформація врятує йому життя.

8

Коли Колер і Ленґдон вийшли через інші двері з головної будівлі ЦЕРНу на яскраве швейцарське сонце, Ленґдонові на мить здалося, що він перенісся на батьківщину. Картина, що постала перед ним, дуже нагадувала кампус якогось із найпрестижніших університетів у Новій Англії.

Зелений схил збігав до широкої рівнини, де на прямокутних галявинах поміж охайними гуртожитками купками росли клени. Вимощеними стежками діловито крокували особи з ученим виглядом і книжками в руках. Схожості з університетським кампусом додавали двоє довговолосих гіпі, які кидали один одному фрізбі під звуки Четвертої симфонії Малера, що линули з вікна гуртожитку.

— Це наші гуртожитки, — пояснив Колер, виїхавши на стежку, що вела до будинків. — У нас працює понад три тисячі фізиків. ЦЕРН зібрав під своїм дахом понад половину всіх фахівців з елементарних частинок у світі — це найсвітліші розуми планети. Німці, японці, італійці, голландці — усіх не перелічити. Наші фізики представляють понад п’ятсот університетів і шістдесят національностей.

Ленґдон був вражений.

— Як же вони спілкуються?

— Англійською, звичайно. Це універсальна мова науки.

Ленґдон завжди думав, що універсальна мова науки — це математика, але надто втомився, щоб сперечатися. Він слухняно йшов стежкою за Колером.

Десь на півдорозі назустріч їм пробіг молодий чоловік у футболці з написом: NO GUT, NO GLORY!

Спантеличений, Ленґдон подивився йому вслід.

— Gut?[4]

— Теорія Великого Об’єднання[5], — насмішкувато відповів Колер. — Теорія всього.

— Зрозуміло, — сказав Ленґдон, насправді нічого не розуміючи.

— Ви маєте хоч якесь уявлення про фізику елементарних частинок, містере Ленґдон?

Ленґдон знизав плечима.

— Я маю уявлення про фізику загалом — падіння тіл і таке інше. — Тривале захоплення стрибками у воду сповнило його глибоким благоговінням перед силою тяжіння і прискоренням вільного падіння. — Фізика елементарних частинок — це наука про атоми, правда?

Колер похитав головою.

— Порівняно з тим, чим ми займаємося, атоми здаються планетами. Нас цікавить ядро атома, яке в десять тисяч разів менше від нього самого. — Він знову закашлявся, цього разу сильніше. — Чоловіки й жінки, що працюють у ЦЕРНі, шукають відповідей на одвічні запитання, які турбували людство з найдавніших часів. Звідки ми взялися? З чого створені?

— І що, відповіді на ці запитання можна знайти у фізичній лабораторії?

— Вас це дивує?

— Звичайно. Мені здається, що це питання духовного плану.

— Містере Ленґдон, усі питання колись були духовного плану. З давніх-давен людство зверталося до духовності й релігії, щоб заповнити ті прогалини, яких не могла пояснити наука. Схід і захід сонця колись приписували Геліосу і його вогненній колісниці. Землетруси й цунамі вважали гнівом Посейдона. Сьогодні наука довела, що ці боги були фальшивими ідолами. І незабаром доведе, що такими є всі боги. Наука вже дала відповіді майже на всі запитання, які тільки можуть цікавити людину. Залишилося декілька, щоправда, найскладніших. Звідки ми взялися? Що тут робимо? У чому сенс життя і всесвіту?

Ленґдон був вражений.

— І що, — на ці запитання ЦЕРН намагається знайти відповіді?

— Уточнення: ми не намагаємося, а знаходимо відповіді на ці запитання.

Ленґдон замовк, і вони продовжили свій шлях поміж гуртожитків. Над головами в них плавно пролетіло фрізбі і впало просто перед ногами. Колер, наче не помітивши, попрямував далі.

Ззаду хтось загукав:

— S’il vous plâit!

Ленґдон озирнувся. Йому махав сивий літній чоловік у футболці з довгими рукавами і написом COLLÈGE PARIS. Ленґдон підняв фрізбі і спритно метнув назад. Чоловік спіймав його на палець, кілька разів крутонув і так само вправно перекинув через плече партнерові.

— Mercs! — крикнув він Ленґдонові.

— Вітаю! — сказав Колер, коли той його наздогнав. — Ви щойно перекинулися фрізбі з Нобелівським лауреатом Жоржем Шарпаком, винахідником багатопровідної пропорційної камери.

Ленґдон кивнув. Як же мені пощастило!

За три хвилини Ленґдон і Колер прийшли до місця призначення — великого охайного гуртожитку, обсадженого осиками. Порівняно з іншими гуртожитками, цей здавався просто розкішним. На кам’яній плиті перед фасадом було вирізьблено: КОРПУС С.

Вигадлива назва, подумав Ленґдон.

Однак, попри примітивну назву, з архітектурного погляду корпус С Ленґдонові сподобався — він виглядав консервативно й надійно. Фасад із червоної цегли, ошатна балюстрада, з боків — два симетричні ряди скульптур. Ідучи кам’яною стежкою до входу, Ленґдон і Колер проминули ворота, утворені двома мармуровими колонами. До однієї з них хтось приліпив записку:

ЦЯ КОЛОНА ІОНІЧНА

Це що — графіті по-швейцарськи? з гумором подумав Ленґдон і, придивившись до колони, хмикнув.

— Приємно побачити, що навіть найвидатніші фізики іноді помиляються.

Колер озирнувся.

— Ви про що?

— Той, хто це написав, помилився. Ця колона не іонічна. Іонічні колони мають однаковий діаметр по всій висоті. Ця ж догори звужується. Вона дорична — грецький аналог. Багато хто так помиляється.

Колер не усміхнувся.

— Автор цієї записки хотів пожартувати, містере Ленґдон. Він мав на увазі, що ця колона містить іони[6] — частинки з електричним зарядом. Вони є в більшості об’єктів.

Ленґдон іще раз подивився на колону і тихо застогнав.

Усе ще сердячись на себе за ляпсус, Ленґдон вийшов із ліфта на найвищому поверсі корпусу С і попрямував услід за Колером ошатним коридором. Інтер’єр виявився несподіваним — у традиційному французькому колоніальному стилі: темно-червона канапа, порцелянова ваза на