Як Не вийти заміж за бога - Катаріна Рейніс

Джодаж, бог водної стихії

Статний, молодий чоловік з кучерявим неслухняним волоссям кольору ночі та легкою щетиною оглядав величезне місто, що розкинулося на березі моря. Потопаючи в зелені, білокам'яні будинки виблискували різнокольоровими іскрами в заході сонця, засліплюючи очі. А між цією пишнотою, створеною людськими руками, немов дрібні віргли, снували люди. Вони вирішували свої незначні проблеми, не підозрюючи, що зі свого п'єдесталу до них зійшов бог.

Так, тисячу років тому все було інакше! Богам молилися, їх поважали і боялися, їм підносили дорогоцінні жертви, підживлюючи тим самим Вічних на довгі сторіччя. А що ж тепер? У храмах, замість образів Семи Безсмертних, височить статуя морського чудовиська, замість щоденних молитов лише зрідка чується боязкий голос рибалки, що просить старого бога про хороший улов, а замість гроз та штормів, його по п'ятах переслідує почуття самотності. Хіба так повинно бути? Хіба цього вони бажали, рятуючи світ від руйнування?

- Схоже, про нас забувають, - скривився, розглядаючи тонкий сонячний промінь, що повільно ковзав черепичними дахами будинків.

- Ну… – відповів Сварог, виходячи з полум'я, – не те, щоб забувають… Просто світ змінився! У нас немає вибору, доводиться всіма силами підлаштовуватись. Тобі, до речі, досі найкраще це вдавалося. Не знаю, можливо, то вплив людської дружини...

- Про що ти? – подавився повітрям Джодаж. - Я б ніколи!..

- Так-так! Я пам'ятаю… – відмахнувся бог вогню. – Але, знаєш, тут не так уже й погано. Особливо, якщо не кричати на кожному кроці про свою божественність!

Задихнувшись від обурення, бог води тільки ще більше переконався, цей світ стрімко котиться у безодню!

- Ти ж знаєш, кого я шукаю? - вирішив змінити тему. – Я розумію, що близький, проте не можу визначити точне місцезнаходження. Таке відчуття, що хтось приховує його від мене!

Скривившись, Сварог відвернувся від друга. Сонце вже майже повністю зникло за обрієм, а місто внизу повільно поглинала темрява.

- Джо, ти не гірше за мене знаєш правила… - нарешті чоловік зруйнував лунку тишу. - Я не порушуватиму їх, навіть заради тебе. Більше того, це чудова можливість повернути твої спогади!

- Після очищення в Дархані ще ніхто не зміг повернути втраченого, - рикнув Джодаж.

- Ніхто не намагався, - зухвало посміхнувся вогняний бог. - Ти маєш всі шанси довести, що вони помилялися!

Останній промінь сонця мигнув і згас у водах величезного синьо-фіолетового моря. Пальмара поринула в темряву. То тут, то там у вікнах будинків запалювалися маленькі вогники, а вздовж центральних доріг рівномірно мерехтіли вуличні ліхтарі. Місто засинало, прокидалася інша, прихована від очей більшості, Пальмара.

Майя

Все марно! Мої райдужні плани валилися просто на очах. Чому? Та тому, що цей збоченець замкнувся в кімнаті з величезними металевими дверима та важким навісним замком. Крім того, від кількості захисних заклинань, якими обвішані не лише двері, а й стіни приміщення, аж в очах рябіло. Навіть не уявляю, чим таким можна там займатися, аби настільки бояться бути почутим і побаченим!

Але це все я зрозуміла пізніше. А до того, як і завжди, засунула свою дурну голову в чужі секрети!.. Стягнувши на кухні тацю з якимось пійлом і кількома склянками, легкою ходою п'яного нуаті* побрела на п’ятий поверх. Саме там, у дальньому кінці абсолютно порожнього коридору, розташовувалася необхідна мені обитель розпусти. Планувалося абсолютно непомітно прослизнути всередину і підсунути маячок, поки це тріо займатиметься своїми непристойними справами. Як би не так!

Спочатку на мене налетіла та сама Фані, у якої ми поцупили речі. Як дізналася? Та легко! Тиха і непомітна, як віргл, вона накинулася на мене не гірше за розлюченого карракала. Несподівано стиснувши своїми чіпкими пальцями горло, дівчина приперла мене до стінки і зашипіла не гірше отруйного тайпана*.

- Це моя сукня! Хто дозволив?.. Як посміла?..

Я просто заціпеніла! Повітря катастрофічно не вистачало, руки займала злощасна таця, якою Фані якимось неймовірним чином примудрилася натиснути на мій живіт, а шкіру під кістлявими пальцями нещадно палило. І що робити?

- Олі-іві-ія... - прохрипіла на останньому видиху ім'я тієї самої фіктивної наймачки. Аби тільки спрацювало!..

Ще мить і мене відпустили. Судомно розтерла шию вільною рукою. Горло боліло, ребра відмовлялися розкриватися, аби вдихнути на повні груди, а коліна дрібно тремтіли... Здається, це шок!

Оглянувши мене недобрим поглядом, дівчина мовчки пішла геть, як ні в чому не було. Оце так самовладання! Впевнена, навіть Лукреція їй не конкурентка!

Віддихавшись, взяла себе в руки. Відмовлятися від задуманого не збиралася, занадто велика жертва покладена заради того, щоб сюди потрапити. До потрібного мені поверху дісталася без пригод. Проблеми розпочалися вже там!

Тихо просуваючись уперед довгим коридором, я аж ніяк не очікувала натрапити на пані Цзин.

- Стояти! - рикнула жінка з того місця, яке я щойно пройшла. Звідки вона там взагалі взялася? Хіба раніше отам були двері? Магія? Придивилася пильніше, ні! Жодної ілюзії, тільки майстерна робота хорошого майстра. - Ти куди це намилилася?