Заблудлий - Джейн Гарпер

— Формально — ні. Я лише опікунка до їхнього повноліття. Але справа тут у тому, що вона не відійде Бабові. Чи тобі, — Ільза вперше подивилася на нього прямо. — Будь ласка, скажи, що ти й так це знав.

— Ага. Все правильно.

Вона явно відчула полегшення. Ворухнула ногою під столом і трохи відсунула один зі стільців. Повагавшись, Нейтан підтягнув стільця до себе й сів.

— Я здивований, що Баб узагалі знав, хто у Кема нотаріус, — мовив він. — А тим паче, що подзвонив йому.

— Ваша мама теж так говорить. Але я ж тобі казала. Баб розумніший, ніж вам здається. Особливо в тому, що стосується господарства. Так чи так... — вона зітхнула. — Гадаю, він дуже хотів це знати.

— Може, Кемерон щось йому пообіцяв?

— Не знаю. Але зараз, коли господарство отак поділене між тобою, мною і ним, гадаю, Баб почувається... — повагавшись, вона ковтнула з келиха, — обділеним абощо.

— Можливо, він непокоїться через те, як ти можеш вчинити з маєтком.

— Господи, про це я навіть не подумала. Ну, я ж не просила, щоб усе сталося саме так. Я б, мабуть, продала йому нашу частку, якби він дав мені бодай слово вставити.

— Не думаю, що він має такі гроші, — мовив Нейтан.

— Тоді тобі.

— Я таких грошей точно не маю.

— Навіть зі знижкою як для родича?

— Потрібна знижка для ну дуже близького родича.

У тиші витало щось недоказане. Вони обоє мали вже забагато років, щоб соромитися, і Нейтанові здалося, що в Ільзи смикнувся кутик рота. Ільза подивилася на порожню пляшку пива у Нейтана в руці, перевела погляд на нього.

— Будеш ще?

Він завагався. Намагався в її присутності багато не пити, щоб лишатися при ясному розумі. Але... Ільза сиділа навпроти, дивлячись на нього. Можна і випити.

Він розумів, що згодом доведеться за це розплачуватися — за кілька днів, коли він повернеться у свій порожній і тихий будинок. За останні роки Нейтан виявив, що ізоляцію значно легше витримувати, коли залишаєшся сам-один на довгі періоди. Тоді самота перетворюється на рутину, часом зменшуючись до тупого фонового болю, не більше. Колишня відчайдушна жага людського спілкування теж відступила. Товариство інших людей мало би приносити полегшення, а натомість викликало змішані почуття, які доводилося вгамовувати згодом на самоті, коли за людьми вже і слід прохолов. Щоразу ставало дедалі важче оговтатися, повернення до нормального стану забирало більше часу, а після годин, проведених з Ільзою, було ще гірше. Хай як йому цього хотілося (а в глибині душі Нейтанові справді цього хотілося), але він просто не міг собі цього дозволити.

Під гучне цокання кухонного годинника Нейтан подивився на Ільзу й зітхнув.

— Ні. Але дякую.

Він підвівся, й Ільза, яка стежила за ним очима, раптом здалася неймовірно самотньою. Нейтан засунув стільця на місце.

— Час уже піти побалакати з Зандером.

І це була правда. Ільза на якусь мить утупилася в стіл, а потім кивнула.

— Схоже, він перехвилювався.

— Він тобі нічого не казав?

— Ні. Але мене майже цілий день не було вдома. Я з ним практично й не бачилася.

— Справді? — Нейтан старався говорити легковажно. — А чим ти займалася?

Ільза знизала плечима, й червона курява ще глибше в’їлася в складки на тканині.

— Мені треба було розвіятися, отож я взяла машину робочих і поїхала покататися.

Нейтан нахмурився.

— А з твоєю що сталося?

Дивна річ, але Ільза майже розвеселилася.

— Вона геть ненадійна. Кілька разів я на ній застрягала.

— А Кем і Гарі не могли її полагодити?

— Лагодили, а потім ламалося щось інше.

— Хочеш, я подивлюся? Хоча, якщо їм не вдалося її нормально відремонтувати, я нічого не обіцяю.

В коридорі почувся якийсь рух, і вони обоє озирнулися на порожній дверний проріз. Ніхто не з’являвся. Ільза знов обернулася, на її обличчі був чудернацький вираз.

— А чом би й ні? — сказала вона. — Дякую. Вона в малому гаражі.

— Гаразд, — Нейтан зробив крок від столу. «Запитай її». — А куди ти їздила кататися?

Ільза знову метнула погляд на двері. Там досі нікого не було.

— Тільки нікому не кажи.

— О’кей.

— Я поїхала на могилу скотаря. Хотіла побути на самоті й подумати про Кемерона. Завтра похорон, усі про нього говоритимуть... — вона опустила очі. — У мене відчуття, що Кем... той Кемерон, якого я знала... що він просто в цьому всьому загубиться. Розумієш, про що я?

Нейтан кивнув. Кемерона завтра ховатимуть, але Нейтан раптом збагнув: він підсвідомо чекає, що ось зараз брат з’явиться з-за рогу. Було просто неможливо повірити, що людини, з якою він зростав, з якою сварився і яку по-своєму любив, уже немає. Що ця глибока яма у дворі — для брата.

— Ага, — нарешті промовив Нейтан. Подивився на Ільзине обличчя над притрушеним курявою коміром, на її повні сліз очі. — Я тебе розумію.

Розділ 27

Двері в Зандерову кімнату були зачинені.

Нейтан постукав.

— Можна ввійти?

Відповіді не було. Він почекав, а тоді все одно відчинив двері. Син читав, лежачи на ліжку. Навіть очей не підвів.

— Нарешті повернувся.

Нейтан присів у ногах ліжка.

— Вибач, що пробув так довго.

Зандер утупився в сторінку, але очі не рухалися, й нарешті він опустив книжку на груди.

— Перевірив свою теорію? — спитав він зовсім не дружнім голосом.

— Так.

— Видно було прапорці з дороги?

Двічі з трьох разів.

— Не завжди.

— І що це означає?

— Не знаю.

Зандер відкинувся на ліжко і знову взяв книжку.

— Бабуся каже, ти хвилювався.

Відповіді не було.

— Я дуже перепрошую, приятелю.

Зандер утупився в сторінку. Нейтан чекав, скільки міг, але цього разу саме він порушив мовчанку перший.

— Я не хотів...

— Та все гаразд, — перегорнув сторінку Зандер.

— Але ж насправді негаразд, так? Якщо ти незадоволений.

Жодної відповіді.

— Зан...

Зандер роздратовано пирхнув.

— Що ти хочеш від мене почути? Я читаю.

— Хочу просто...

— Що?

— Не знаю. Помиритися.

Зандер перегорнув ще одну сторінку.

— Не переймайся. З тобою нема сенсу сперечатися. Мамина правда. Ти завжди так поводишся.

— Як?

Зандер похитав головою.

— Забудь.

— Приятелю,