Хід королем - Майкл Доббс

— А ви його спитайте,— запропонував той, бо йому за ці роки урвався терпець від сильних світу цього, що проливають крокодилові сльози, висловлюючи своє глибоке співчуття, але завжди, без винятку, роблять це перед камерами й бачать у вбогих якісь знеособлені, бездушні предмети, а не людей, дивляться — і йдуть геть.

Король спалахнув. Однак з гідністю визнав своє невігластво. Він опустився на одне коліно, ігноруючи сирість і сміття, які, здавалося, були скрізь, і приготувався слухати й намагатися зрозуміти. А вдалині, у кінці підземного тунелю, зібрані Майкрофтом оператори розвернули камери й увічнили образ скорботного, заплаканого мужа, який, низько схиливши голову, у грязюці слухав історію волоцюги.

Пізніше працівники ЗМІ, які супроводжували короля, стверджували, що ще не бачили такого королівського прес-секретаря, який працював би настільки невтомно й винахідливо, щоб допомогти їм зробити необхідні репортажі й фотографії. Не заважаючи королю і не надто втручаючись у патетичні сцени страждань і злиднів, журналісти з лихвою отримали все, що хотіли. Майкрофт вислуховував, розумів, задобрював, крутився й вертівся, підбадьорював, радив і заохочував. Одного разу він втрутився, щоб затримати короля в той момент, коли знімальна група шукала ідеальний ракурс і міняла плівку, а іншим разом шепнув на вухо королю, щоб той повторив сцену на тлі пари, що клубочилася від стоків і красиво мерехтіла у вуличному світлі: партнеркою на зйомках була мати, що колисала немовлятко. Майкрофт сперечався з поліцією і переконував місцевих чиновників, які намагалися влізти в кадр. Це не був офіціозний караван, що переходить на інший бік, щойно знято обов'язкові фото,— це була жива людина, яка роздивлялася своє королівство наодинці з кількома ізгоями і власною совістю. Або принаймні так пояснював Майкрофт, і йому вірили. Якщо всі ці три дні король спав уривками, то Майкрофт очей не склепив. День змінювався ніччю, а ніч змінювалася новими морозним днем, та коли королівські щоки набували дедалі більше землистого кольору, а очі западали і сповнювалися каяття, в очах Майкрофта розгорявся вогонь переможця, який у кожній зустрічі з жебраком бачив виправдання своєї роботи, а в кожному клацанні камери — тріумф.

Коли король нахилився до картонної халабуди безпритульного, щоб його вислухати, він усвідомлював, що увесь його костюм промокне від слизького бруду, але не звернув уваги. Він лише стояв навколішках у цьому багні, а старий у ньому жив. Король примусив себе вклякнути, не звертаючи уваги на сморід і холодний вітер, кивати і заохочувально всміхатися, а старий крізь клекотіння у легенях вів далі свою оповідь: університетський диплом, шлюбна невірність, яка зруйнувала його кар'єру і впевненість у собі, а потім — життя на узбіччі без вороття назад. Розповідав він це навіть дещо шанобливо. Тут ніхто не винен, старий нікого не звинувачує і не нарікає, от тільки холод... Колись він жив у каналізації, там було сухіше й тепліше, і поліція нерви не мотала, але служба водоканалу його там побачила й навісила на вхід замок. Потрібна була мить, щоб це усвідомити. Людину викинули з каналізації...

Ізгой простягнув руку, показуючи пов'язку, крізь яку просочився гній і засохнув. Пов'язка була брудна, і король відчув, що аж здригнувся. Старий підійшов ближче; безформні пальці тремтіли і почорніли від бруду, обламані нігті були схожі на пазурі — рука, не гідна навіть каналізації. Король стискав цю руку дуже міцно і дуже довго.

Коли він нарешті підвівся, щоб рухатися далі, на холоші у нього розпливлася гидка брудна пляма, а очі були мокрі. Від нестерпного вітру, напевно, бо щелепи його були розлючено стиснуті, але це назвуть сльозами співчуття — преса висловиться саме так. «Совісний король» — кричатимуть заголовки. Король повільно виходив з вогкого підземного переходу на перші шпальти всіх газет у країні.

Радники Гордона Маккілліна весь день просперечалися. Спочатку ідея полягала в тому, щоб скликати прес-конференцію, зібрати всіх і дати настільки вичерпну інформацію, щоб жоден журналіст не залишився без відповіді на своє питання. Але лідер опозиції мав сумніви. Якщо мета полягала у тому, щоб присусідитися до королівського турне, хіба не слід зробити це в подібному до монаршого стилі? Офіційна прес-конференція, здається, занадто формальна, занадто нав'язлива — так наче Маккіллін прагне використати короля в партійних інтересах. Його сумніви переросли в непевність, і плани змінилися. Шепнули кому треба. Одразу після сніданку Маккілліна мають побачити на порозі його будинку, де він прощатиметься з дружиною,— зворушлива сімейна сцена, яка відповідає неофіційному стилю королівського турне, а те, що поруч виявилися оператори — так вони просто проходили неподалік...

Вовтузіння під дверима на Чепел-стріт ставало нестерпним, і минуло кілька хвилин, перш ніж прес-радник Маккілліна кивнув, що вервечка камер вишикувана як слід. Що ж, усе має бути як слід: зрештою, це піде в прямому ефірі в передачі «Сніданок з нами».

— Доброго ранку, леді та джентльмени,— почав Маккіллін, а його дружина ніяково топталася на задньому плані.— Я радий бачити вас усіх і припускаю, що ваш візит — з приводу майбутніх оголошень щодо транспортної політики?

— Якщо вона включає скасування королівських поїздів.

— Навряд чи.

— Містере Маккіллін, чи гадаєте ви, що король правильно влаштував такий статусний тур? — спитав молодий агресивний блондин, який тицяв мікрофон, наче зброю. Та це і була зброя.

— Король — особа настільки статусна, що в цьому не має вибору. Звісно, він правильно вчинив, адже бажає побачити сам, як живеться знедоленим. Я вважаю, що він робить справу, гідну захоплення, і вітаю це.

— Але на Даунінг-стріт заявили, що дуже засмучені; кажуть, що ці питання слід залишити політикам,— втрутився ще один голос.

— А коли сам містер Уркгарт востаннє бував у таких місцях, скажіть на Бога? Просто йому бракує мужності,— гайлендський акцент звучав як військовий барабанний бій, закликаючи загони до наступу,— щоб повернутися обличчям до своїх жертв, але в інших нема причини тікати.

— Тобто ви не критикуєте королівське турне і поважаєте в будь-якому разі?

Маккіллін зробив паузу. Треба, щоб стерв'ятники чекали, гадали, метикували. Його підборіддя задерлося, надаючи йому вигляду справжнього державного мужа, і щоки здавалися менш м'ясистими,— він це репетирував тисячу разів.

— Я цілком схвалюю те, як вчинив король. Я завжди був прихильником королівської родини і вважаю, що ми повинні дякувати фортуні за те, що маємо такого співчутливого короля, який опікується нами.

— Отже, ви на сто відсотків за нього?

Голос був повільний, виразний, дуже суворий.

— На сто відсотків.

—