Попелюшка мимоволі - Надія Голубицька

- Давай повернемося до машини, - запропонував він примирливим тоном. - Там повинна бути аптечка.

Але аптечки не виявилося, точніше вона була, але порожня, крім того всі чотири колеса були спущеними і зникла сумка з її речами. Ось тут Варя відчула, як до горла знову підступили ридання. Її відчай був настільки жахливим, що його, здавалося, неможливо витримати. Дмитру була терміново потрібна допомога, а вони загубилися серед покинутих будинків, порослих плетистими рослинами майже біля самого передгір`я Етни. Дорога, яка призвела їх сюди, виглядала пустельною, отже, допомоги від когось, хто випадково проїхав тут, чекати нічого. До всього іншого починало сутеніти. Дівчина зібрала залишки сил і повернулася обличчям до Дмитра:

- Якщо ти не зможеш йти, я можу пошукати допомогу, а ти залишишся тут біля автівки.

- Не вигадуй, - заперечив він. - Я поранений не смертельно. Краще дістань з моєї сумки щось, що можна порвати і використовувати в якості бинта.

У хід була пущена чергова бавовняна сорочка. Варя розірвала її і тремтячими руками забинтувала поранене плече, намгаючись міцніше його затягти, щоб зупинити кровотечу. Дмитро залишив сумку в машині, взявши з собою лише невеличку чорну папку, і вони обережно почали спускатися вниз по дорозі. Вона бачила, що кожен зроблений ним крок віддавався болем в рані, але коли вона запропонувала спиратися на неї, він лише іронічно посміхнувся і сказав:

- Ти ще на руках мене понеси! Зі мною все добре.

Але коли вони проходили повз черговий покинутий будинок, він раптом, похитнувся, зупинився і сперся на дерево. Варя з тривогою перевела погляд з його блідого обличчя на навколишній пейзаж, який потопав в густих сутінках. Раптом їй здалося, що в одному з вікон будинку майнув відблиск. Вона залишила Дмитра, а сама обережно увійшла в покинутий двір, голосно викрикуючи: «Є тут хто-небудь? Нам потрібна допомога". Вона вже майже дійшла до будинку, але тут побачена картина змусила її скрикнути і в жаху відступити: майже біля самого ганку височіли на невеликій відстані один від одного шість надгробків. Варя в страху продовжувала задкувати, поки не вперлася спиною в Дмитра, який поспішив на її зойк.

- Чого злякалися? - почувся скрипучий голос. - Потрібно побоюватися живих, а не мертвих.

На порозі будинку з давньою гасовою лампою стояла така ж давня стара жахливо худа, немов висохла, від чого її одяг висів на ній мішком, з абсолютно білим волоссям, що вибилося з під безглуздого темного чіпця облямованого широким чорним мереживом.

- Нам потрібна допомога, - відповіла Варя.

- Проходьте тоді в будинок, розповісте, що з вами сталося, - почувся все той же скрипучий старечий голос.

Хоч як не було моторошно, але зважившись і підтримуючи знесиленого Дмитра, вона увійшла в будинок за старою. Кімната, в яку вони увійшли, була жахливою і виглядала занедбаною, з голими стінами, з яких стирчала назовні ізоляція, павутина звисала зі стелі, немов прозорі фіранки, в кутку були звалені уламки якихось старих меблів. Повітря було сперте, в ньому відчувався запах цвілі, і взагалі, цей будинок виглядав непридатним для проживання.

- Мій супутник поранений, - зважилася на пояснення Варя. - У Вас є ліки? Потрібно зупинити кров.

Стара окинула їх уважним поглядом своїх побляклих очей і запросила пройти в наступну кімнату, яка виглядала трохи краще. Тут був диван, покритий відносно чистим покривалом, великий стіл з десятками різних баночок і пляшок з якимись настоянками, а в кутку кімнати горіло відкрите вогнище, немов у якомусь середньовічному замку, а над ним висіли пучки різних трав і коріння.

Стара посадила Дмитра на диван і мовчки зі знанням справи спритно розмотала його плече, обмацала його своїми кістлявими пальцями, потім принесла гарячу воду і промила рану, через що кров, здавалося, пішла з новою силою. Коли вона, змочивши марлю в одній зі своїх настоянок, хотіла прикласти її до рани, Варя спробувала її зупинити, але у відповідь почула:

- Не заважай мені. Ти ж не хочеш, щоб він помер від втрати крові. Краще візьми чайник над вогнищем і дай йому випити відвар, він додасть йому сил і приглушить біль. І сама випий, а то аж змарніла. Чистий посуд на столі.

Невідомо чому Варя послухалася її, взяла чашку, наповнила відваром і дала випити спочатку зовсім знесиленому Дмитру, а потім і сама зробила кілька ковтків. Раптом кімната захиталася, все попливло перед очима, дівчина відчула, що зараз знепритомніє, вона подивилася на Дмитра, він не подавав ознак життя.

- Що ти зробила, відьма ?!

Варя спробувала піднятися і кинутися на стару, яка їх опоїла, але все навколо закрутилося з такою силою, що вона зомліла.