Без почуттів - Ольга Джокер

Вгамувавши голод і вимивши після себе посуд, я забираюся під ковдру на чисті простирадла і опускаю голову на подушку.

У квартирі гасне світло. Зуби відстукують. Я відвертаюся до вікна, коли пружинить друга половина ліжка, але байдужості не чекаю.

Ратмір підсувається впритул і огортає своїм теплом. Гарячий, як пічка. Жвавий, сповнений сил. Зовсім не втомлений після насиченого дня.

Його долоня безперешкодно їде голим стегном і животом. Окреслює груди та зачіпає вершини сосків.

- У тебе завжди стоїть? - тихо цікавлюся.

Розвівши ноги ширше - дозволяю наполегливим пальцям накрити лобок.

- Останні пару годин майже не падає.

Я розтягую губи в усмішці, відчуваючи пульсацію внизу живота. Не віриться, що настільки показова реакція - саме на мене. Після місяців ігнору, злості і ненависті здавалося, що розтопити інші емоції Міра не вдасться, але в мене дивом вийшло.

- Бідний...

Ратмір хмикає. Жарке дихання обпалює вилицю. Моє закохане серце часто і неритмічно калатає. Ніколи та ні з ким такого не відчувала. 

Я лягаю на спину і дозволяю торкатися себе скрізь.

Футболка опиняється вище грудей. Кров нагрівається. Темний погляд фокусується на моїх очах, а потім різко з'їжджає до губ. Я вловлюю бажання і тягнуся назустріч за поцілунком.

Розкриваю губи, зустрічаю нетерплячий натиск язика. Пальці, господарюючи між моїми ногами, розподіляють вологу та уміло зачіпають чутливі точки. Знаю, що боляче не буде. Буде добре.

- Можеш навіть пожаліти його, - вимовляє Мір, опускаючи мою руку на тканину боксерів, що обтягує твердий член.