Офіцер із Стрийського парку - Андрій Анатолійович Кокотюха

Шацький мовчки похитав головою, але й аркуш не взяв.

— Тут написано: Юліуш Яблонський дозволив собі негідну поведінку щодо Риви, вашої доньки. Матір пише до матері. Пані Естер сама принесла листа в жовтні, передала Дануті, прийомній доньці пані Малгожати. Дівчина теж потерпіла від зведеного братця, взяла на себе труд бути кимось на кшталт особистої секретарки названої неньки. Є дата, підпис. Далі все просто, чиста математика. Ефраїм Лапідус, з побаченого мною, небайдужий до Риви. Він любить її, Шацький, дружить із Шмулем, старшим братом коханої. Хлопці знали про вчинок Яблонського, ось звідки бажання впорати кривдника. З цього місця — лиш припущення. Шмуль вирішив розібратися сам, але Яблонський виявився вправнішим, убив його. Сталося це за кілька днів після того, як пані Естер написала листа, який я тримаю. Від вас усе приховували до трагедії, адже знали, як ви ставитесь до дружби Шацьких із Лапідусами. Після загибелі Шмуля вам нарешті все розказали. Думаю, відбулося все саме по собі. І на стежку війни тепер вийшли ви.

Йозеф не зронив пари з вуст.

Кошовий поклав листа назад у кишеню, теж витримав важку паузу.

Гра в мовчанку затягнулася.

— Розкажіть, Шацький, — порушив її Клим. — Розкажіть усе.

І той заговорив.

— Знаєте, як нам усім велося останнім часом. Злидні заїдали, в мене пацієнтів майже не лишилося. Люди не дбають про здорові зуби так, як раніше. Я бідкався, не знаходив собі місця. Але все одно був проти, аби Рива йшла кудись служницею. Вона ж наймалася поденно прибирати в різних ресторанах, кав’ярнях та барах, де збирається публіка, ладна витрачати гроші. Вона ж у мене вродилася гарною, пане Кошовий. Таких дівчат наймають охочіше, проте ризиків більше. Я попереджав — вона не слухала... Вже потім... Ну... після всього, дізнався: той поляк, Яблонський, зажадав її купити. Пропонував гроші, розумієте, за що.

— Вона відмовилася. Не маю сумніву, Йозефе.

— Так. Яблонський з виглядом, мовби все дозволено, робив огидні пропозиції Риві при своїх приятелях. Коли почав цікавитися обставинами тієї справи, спливло — він побився об заклад, що єврейській дівчині не сподобається ціна, на пропозицію ж радо пристане. Рива при всіх дала йому по писку. І тоді...

— Що тоді?

— Наступного вечора... — Шацькому важко давалася сповідь, — Її підстерегли, пане Кошовий. Гнали по вулиці, мов дичину. Заштовхали в глухий двір...

— Те, про що я думаю?

— Ні, — він проковтнув важку грудку. — Її не позбавили цноти, якщо ви про це. Але є інші способи збезчестити дівчину. Будь ласка, досить, не хочу далі.

— Перепрошую. Рива розказала пані Естер?

— Аби ж то. Призналася своєму Лапідусу. Він — відкрив Шмулю, вже потім дізналася Естер. Від мене приховали, причину ви назвали правильну.

— Потому Естер і пішла до пані Малгожати?

— Вона відмовила хлопців від непродуманих кроків.

— Навпаки, все було продумано, хіба ні?

— Естер так не вважала, — зітхнув Шацький. — Вже коли Шмуля вбили, я з’ясував — моя фейгале і мій син діяли кожен, як вважали за правильне. А Лапідус сипав собі попіл на голову, бо послухав друга, дозволив йому піти на зустріч із кривдником коханої самому. Коли знайшли його тіло, Ефраїм не мав сумніву, хто вбивця.

— Отже, ви взяли справу у свої руки. Провели власне слідство й переконалися — так є. Я в захваті, Йозефе.

— Ви мали рацію, говорячи: офіцер узяв гроші, бо хотів відкупитися від когось. Це був найпростіший спосіб викликати його сам на сам, аби нічого не запідозрив. Я дав зрозуміти Яблонському — пробачу наругу над донькою та убивство сина, якщо отримаю за це певну суму. Він спершу насміхався, мовляв, куди я з цим піду й хто мені повірить. Потім прокинувся здоровий глузд. Адже я на той час чудово знав, яку Яблонський має репутацію. Після такого ніхто не матиме сумнівів, навіть якщо б я надумав його оббрехати. Трохи поторгувався, та врешті погодився заплатити. Чим керувався — не знаю.

— Я знаю. Тобто, — поправився Клим, — здогадуюсь. Яблонський входив до таємного військового товариства. Саме на той час рухалися вже відомі політичні процеси. Капітан займав не останнє місце, принаймні претендував на це. Його розрахунок далекий від державотворення: мав перспективу в колотнечі списати всі свої борги, вона ж поглине його грішки. Оприлюднення історії Риви та Шмуля било по репутації прямо, могло переповнити чашу терпіння. Тим більше, він уже привласнив спільні кошти, становище без того хистке. Ось чому все так склалося, й він погодився на зустріч.

— Можливо, — знизав плечима Йозеф. — Тоді не замислювався. Збирався з силами, кріпився, я ж ніколи не вбивав, навіть такого покидька. Думаю, подробиці того, що сталося в Стрийському парку, вже зайві. Відвів Яблонського за дерева. Налетів зненацька, він не чекав атаки від немолодого жида. Камінь знайшов раніше, іншої зброї не мав. Переконався, що мертвий. Залишив так. Усе, пане Кошовий, — і тут же, без переходу: — Які ваші наміри? Розкажете панові Віхурі, пані Магді?

Клим не спішив відповідати.

— Пані Естер чи хтось інший, з ваших — знали?

— Були щиро переконані: у Яблонського було безліч кредиторів, бажаючих виставити йому рахунок. На мене ніхто ніколи не подумав би. Ви підтвердили це щойно.

— Згоден. Тому хай далі все так лишається. У мене, ви ж пам’ятаєте, є досвід приховувати від усіх, кому на тому залежить, імена тих, хто скоїв убивство. Десять років тому тут, у цьому помешканні, я пообіцяв Адаму Вишневському ніколи нікому не казати про те, що він застрелив адвоката Сойку. Бо на той момент сам морально готовий був зробити щось подібне, якби застав Сойку живого. І повірте, того вечора в Стрийському парку міг би бути з вами, аби ви мені все розказали. Вважайте мене спільником, Йозефе.

Очі дантиста зволожіли. У пориві він підвівся, ступив на крок, зупинився.

— Але ж... пане Кошовий, ви дали слово пані Магді. Напевне пообіцяли назвати вбивцю, хоча б шануючи пам’ять нещасної пані Малгожати.

— Ви почули? Мені не вперше приховувати від Магди те, чого їй знати не треба. Викручуся. Визнаю себе нездалим. Зрештою, погодьтеся, на фоні