Провалля - Євгеній Шульженко

​Друзі здивовано переглянулись, але за мить Арсеній зʼявився знову. В зубах стискав ліхтарик, а руками тримав металевий стілець. Підійшов до компанії та проричав, махаючи головою. Відійшли в сторону, дозволивши хлопцеві пройти далі.

​Несподівано він розігнався та кинув стілець у вікно. Тишу порушив дзвін скла. Міра підскочила, закриваючи вуха. Округлила очі з переляку, але плакати перестала. Діана теж злякалась, одразу відчувши подих провалля. Холодний вітерець увірвався до приміщення.

​- Думаю, що це можна поки зняти, - сказав Арсеній, звільняючи обличчя від брудної тканини.

​- Ти здурів? – крикнула Міра, стиснувши кулаки, - що ти хочеш робити?

​- Мала, ти хочеш врятувати Олеся? - хмикнув хлопець, - він зараз бігає наче навіжений на поверху під нами. А можливо спустився ще нижче, - всміхнувся, глянувши на Діану, - в саме пекло. Нас там, я бачу, вже зачекались.

​Діана фиркнула. Обережно наступаючи на бите скло, підійшла до віконної рами. Зчистила залишки та подивилась вниз. На пʼятому поверсі теж було вікно, але неабияк пошкоджене. Перевела погляд вперед, побачивши темряву. Одразу повернулось відчуття наче хтось спостерігає за друзями. «Провалля, ти хочеш нас поглинути?» - промайнуло в голові.

​- Я тільки благаю тебе, Арс, - дав про себе знати Макар, - не кричи як різаний. Мені вистачило минулого відлуння, від якого ми майже втратили слух.

​- Не буду, - всміхнувся Арсеній, - мені самому не сподобалось. Але проблемка зараз в іншому, - ляснув в долоні, - як ми будемо злазити?

​- Пропоную обійти квартири, - запропонував Вʼячеслав, не задоволений ідеєю лізти в порожнечу, - можливо знайдемо мотузки. Якщо ні, то будемо робити власну з білизни. Вона точно знайдеться.

​Міра та Діана знову округлили очі. Від самої думки, що вони мають обмотати себе простирадлом та висунутись назовні, почало трясти. Діана відчула як важко стало дихати. Але подруга швидше прийшла до тями. Взяла ліхтарик та кинулась в найближчу квартиру. «І не дивно, внизу її коханий, - подумала дівчина, - чи ризикнула б я рятувати таким чином Макара?, - труснула головою, - Звичайно!».

​Чкурнула за подругою, освітлюючи дорогу під ногами. У квартирі не знайшли жодної мотузки, крім тієї на яку вішають одяг. Зняли постільну білизну, потягнули до коридору. Хлопці теж часу не гаяли, винесли купу ганчірок. За декілька хвилин назбирали велику купу матеріалу для майбутньої страховки.

​- Хто лізтиме першим? – спитала Діана, перелякано глянувши на хлопців.

​- Я буду перша, - вискочила Міра, важко дихаючи, бо очікувала зустрічі з коханим, - я все зроблю.

​- Ні, мала, - всміхнувся Арсеній, - по-перше, треба вибити скло. Можеш себе скалічити, - зітхнув та почав крутити вузол мотузки, - по-друге, якщо Олесь вважає нас мертвими, він може накинутись зненацька. Сама розумієш, якщо він під впливом газу, він може завдати тобі шкоди. Як морально, так і фізично.

​- Я піду першим, - впевнено мовив Макар, глянувши на Діану, - мене буде не так шкода, якщо впаду. Не сумуйте дуже про всяк випадок.

​- Тіпун тобі на язик, - огризнулась Діана та зашипіла, - не кажи так більше!

​- Хочу і кажу, - огризнувся у відповідь хлопець, - яка тобі різниця? Твій новий хлопець буде не проти, якщо я перестану маячити перед очима.

​- Досить, - гаркнула розлючено Міра, - нам Олеся рятувати треба, а не сваритись. Потім будете зʼясовувати стосунки.

​Друзі замовкли, опустивши голови на купу постільної білизни. Робота просувалась не швидко. Декілька раз перевіряли вузли. Нікому не хотілось зірватись з шостого поверху.

​Пройшло не більше години, аж поки Арсеній не ляснув задоволено в долоні. Він підняв готову мотузку та намотавна руку. Поряд з вікном побачив металеву трубу. Схопився за неї та почав трясти. Стояла міцно, навіть не відреагувавши на людину.

​Обмотав кінець мотузки навколо труби та завʼязав на два вузли. Посмикав, задоволено простягнувши Макару.

​- Не поспішай, добре? – сказала Діана, тихо підійшовши до хлопця, - не зважаючи ні на що. Я буду хвилюватись.

​- Добре, - відповів, глянувши на дівчину, - обіцяю не робити дурниць, - та додав після невеликої паузи, - як дехто з нас.

​Обмотавшись простирадлом, повільно піднявся на раму. Оглянув свій маршрут та глибоко зітхнув. Розвернувся спиною до порожнечі, вхопившись руками за підвіконня, почав спускатись вниз. Багатоповерхівка була панельною, але верхній зовнішній шар був шорсткий як наждачний папір. Ноги не ковзали, ставали твердо.

​Друзі підійшли до вікна та визирнули, спостерігаючи за спуском. Хлопець обережно випрямив ноги та повільно відпустив руки. Мотузка заскрипіла під вагою Макара, але трималась міцно. Крок за кроком спустився та став на карниз. Витягнув ліхтарик, посвітивши у вікно.

​- Пусто, - не голосно крикнув, - вибиваю вікно.

​Знову випрямив ноги, відсунувшись в порожнечу. Розставив їх якомога ширше. Дістав сокиру та розмахнувся тупим кінцем. Короткий удар. Скло розлетілось та задзвеніло, падаючи на підлогу пʼятого поверху або зникаючи в темряві провалля. За склом пішло відлуння удару. Спочатку тихо, але повернулось голосніше.

​Друзі закрили вуха, очікуючи хвилі страшних звуків, але порожнеча замовкла, не бажаючи продовження.