Заміж у покарання - Марія Акулова

Розділ 16

Айлін

Нічого несподіваного. Все у межах норми. Ми про це і домовлялися.

Я повторила ці фрази подумки вже багато разів. І після кожного допускає… Але тимчасово.

Отримавши повідомлення, я здивувалася. Нехай наш з Айдаром договір і передбачав саме такий формат стосунків, у моїх грудях неприємно (а може й незадоволено) закуйовдилося. Але перед собою я зіграла полегшення та байдужість.

Адже це круто: наш план працює!

Ти хотіла бути корисною, Айко? Ти хотіла знати, що шлюб, який тебе врятував, не обтяжує рятівника? Ось тобі доказ! Айдар чітко дотримується своїх обіцянок. І ти теж дотримуйся. Не ревнуй.

А ще перестань вважати його своїм... По-справжньому.

Ви чудово відіграли три тижні. Потрібно просто продовжувати…

На жаль, поговорити про це я можу лише з собою. Але здається, що у голові звучу переконливо.

Я боялася, що повернувшись від іншої, Айдар виглядатиме якось інакше або я якось інакше дивитимуся на нього. Але він не змінився. Залишився таким же ввічливим, привабливим. А я свої зміни спробувала приховати за легкістю.

Хоча насправді питань зараз виникло дуже багато.

Хто вона? Чому вона? Це випадковий зв'язок чи ні? Вона знає, що Айдар одружений? Знає, що фіктивно? Їй не гидко ось так? Думає, у нього зовсім погана дружина, що він у перший місяць, який всі називають медовим…

Хуууууух...

Як би там не було, навіть з урахуванням нашої з Айдаром обопільної нелюбові, це досвід жахливий. Неприємний.

І відкинути зайві думки просто по клацанню пальців я чомусь не можу. Але намагаюся від душі.

Вперше за тринадцять років навчання спочатку у школі, а потім в університеті, шкодую, що влітку немає уроків та пар. Це напевно допомогло б витрачати набагато менше часу на думки не про те. А так... Доводиться викручуватися, щоб зайняти голову чимось іншим.

Зустрічатися із подругами не хочеться. Від думки про поїзд додому я вкотре відмахуюсь.

Виявляється, в моїй ідеальній реальності безмежних виборів іноді теж почуваєшся, ніби в безвиході.

Цей висновок міг би вразити, але я вражена своєю реакцією на те, що вчора вранці прокинулася не просто дружиною, що залишилася дівчиною, а ще й дружиною, якій зраджують і вона... На це погодилася.

Ступінь захищеності тепер куди нижчий, іноді навіть по шкірі мурашки від думок, наскільки все насправді хитко.

Не придумавши нічого кращого, я їду до торгового центру. Айдар сказав, що грошей я витрачаю мало. Дозволю собі сьогодні маленьку приємність. Чоловік не просто дарує мені квіти, він ще й проти нових босоніжок не виступить.

Раніше б подумала, що покажу ввечері. Тепер навіть не знаю... Якщо приїде...

Я не маленька. Знаю, що для занять коханням людям зовсім не обов'язково вдвох ночувати. Швидше за все і до того повідомлення Айдар уже з кимось був, але нове я одержати чомусь боюся. Як би там не було, це чіпляє гордість. Напевно, ще сильніше через досвід із зрадами Діми. Але про це я думати тим більше не хочу.

Заходжу у взуттєвий, усміхаюся дівчині-консультанту, що підійшла, і з радістю погоджуюся на її допомогу, нехай і сама можу обійти кожен зі стелажів.

– Я шукаю жіночні босоніжки. Щось класичне, лаконічне...

– На підборах чи низький хід?

– На підборах… – І не питайте, навіщо. Відчуваю потребу.

Міряю перші, встаю і повільно йду до дзеркала. Вони підкреслюють природню красу ніг. Близькі до ідеальності. Я вже взяла б, але так не можна. Я ще не відволіклася, продовжуватиму.

– Вам дуже личать…

– Спасибі, – дякую дівчинці теж з усмішкою, нехай і знаю, що їй просто вигідно продати мені взуття.

Цікаво, а як виглядає та, з якою проводить час Айдар? Вона блондинка чи брюнетка? Молоденька чи жінка з досвідом? Краща за мене? Каблуки носить чи низький хід?

Шайтан...

Повертаюся на диван і знімаю першу пару, щоб міряти другу. Цього разу із застібкою мені впоратися складно, пальці трішки тремтять.

Інтервали між «не тими» думками мали б збільшуватись, а вони навпаки скорочуються. Мені це не подобається.

Піднімаюся, погойдуючись на підборах, бо надто різко, і знову йду до дзеркала.

По спині пробігається холодок, коли думаю... А раптом вона зараз теж гуляє цим ТЦ? Імовірність, звичайно, мінімальна, але й місто у нас не таке вже й велике…

Сподіваюся, Айдар їй зрозуміло пояснив, що дізнатися не повинен ніхто. Не хочу, щоб усілякі Фірузи… А якщо батьки раптом…

– Як вам ці? – смикано оглядаюсь, мотаю головою, щоб повернутися в реальність.

– Гарні, але ті стійкіші.

Чи справа у стійкості землі під моїми ногами?

Я переміряю не менше семи пар. Голова обертом. Про задоволення вже не йдеться. Просто хочу і з магазину теж піти, а з порожніми руками якось соромно. Врешті обираю навмання. Плачу карткою Салманова і вкотре обіцяю собі зайнятися пошуком роботи.