Право на другий шанс - Тая Смоленська
З ним я до речі давно все вирішив. Вірніше, не я, а впливові люди, яким доведеться відплатити не зовсім законною послугою. Але бажання бачити Поліну сильніше здорового глузду. Тому і придумав цю конспірацію за містом. А на ділі просто не хотів відпускати її так швидко. Знав, що вона відразу ж зникне, не бажаючи мене бачити.
Та й чи можна зібрати заново те, що ми так розбили в минулому? Чи хоче вона цього, чи хочу я? У неї своє життя. Дитина. Можливо навіть чоловік. У мене ж - дружина , яка зараз дивно посміхається мені і все ніяк не наважується почати розмову. Видно і справді щось важливе, раз мнеться вже хвилин десять.
- Ну, так про що ти поговорити хотіла? - питаю я, допиваючи до дна віскі і з гуркотом ставлю на стіл склянку. - Говори вже, я втомився і хочу піти спати.
- Ти не доторкнувся до жодного страви, - з образою в голосі промовляє Аліса, немов власноруч все приготувала, а не замовила в ресторані.
- Не голодний, - холодно відповідаю їй і підливаю в стакан ще віскі. Хочеться напитися, але алкоголь як на зло не бере. Трохи притупляє почуття і на цьому все.
- У ресторані вечеряв після роботи?
- Так, - після довгої паузи вимовляю я і Аліса помічає цю затримку. З недовірою дивиться на мене примруженим поглядом.
- Останнім часом ти став якимось дивним. А ще кажеш що на роботі, а я приїжджаю до тебе в офіс, а тебе там немає, - як би між іншим вимовляє вона, я ж прекрасно розумію до чого вона хилить.
- Ти не подумала, що у мене можуть бути зустрічі в місті? Або ти думаєш що якщо я працюю директором, то весь день просиджую в своєму кріслі, підписуючи папірці? - заводжуся я.
Ще ревнощів мені і підозр з боку Аліси не вистачало. Ця ж відразу скандал роздує, а потім демонстративно почне збирати свої речі, але звичайно ж нікуди не піде.
Дружина ображено дме губи, посмішка сповзає з її обличчя.
- Не треба підвищувати на мене голос, Артем, - незадоволеним голосом вимовляє вона.
- Аліса, я втомився і хочу піти відпочити. Говори вже в чому суть справи і розійдемося. Нова машина? Відпочинок? Діаманти? Що ти там хочеш? - втомлено потираю очі, дратуючись від одного її погляду і голосу.
Ні, все ж нічого у нас не вийде. Потрібно якнайшвидше підготувати папери на розлучення. Добре що свого часу заметушився і змусив її підписати шлюбний контракт. Щоб не вийшло як з Поліною.
- Я сьогодні була у свого лікаря. Я вирішила перестати приймати протизаплідні. І мені приписали курс вітамін.
- Навіщо мені ця інформація? - з подивом дивлюся на неї. - Тобі ж не поставили якийсь серйозний діагноз або знайшли невиліковну хворобу. Але навіщо мені знати про те, що ти приймаєш вітаміни? - запитально вигинаю брову.
- Я вирішила, що нам пора спробувати знову завести дитину, Артем, - заявляє вона і дивиться мені прямо в очі.
- Ти вирішила? А моєї думки запитати ти не хочеш, потрібна мені дитина чи ні? - підвищую голос я і зі злістю відкидаю в бік серветку.
Після того як дізнався що у Поліни є дочка, побачив їх разом, душу роз'їдає на частини. А тепер ще й Аліса вирішила добити своїм бажанням мати дітей. На неї взагалі це не схоже.
Дружина злякано виблискує очима в мою сторону.
- Я не розумію, що з тобою, Артем? Ми сім'я, а кожній сім'ї потрібна дитина.
- А як же фігура? Розтяжки? Зайві кілограми? - глузливо питаю я, прекрасно пам'ятаючи нашу давню розмову про дітей, коли вона говорила що не готова до цього всього. - Це мати тебе підбила? Ти ніби не хотіла поки дітей. Кар'єра і все таке? - питаю я, посміхаючись.
Зіниці Аліси розширюються. Потрапив прямо в точку. Швидше за все вона відчуває щось недобре в наших відносинах і вирішила перестрахуватися. Адже дитина це нитка яка назавжди зв'яже нас. І її з моїми грошима. Все ж мати красиву ляльку при собі було поганою ідеєю. Ляльки набридають і від них стає занадто багато проблем.
- Я жінка, Артем, і мені властиво хотіти дітей, - зарозуміло заявляє віна.
- Якщо це все, то я, мабуть, піду. Дітей я поки не планую, можеш викинути свої вітаміни в сміття, - знаю, жорстоко, але настрій сьогодні такий. А Аліса просто потрапила під гарячу руку.
Перед очима все ще Поліна, яка на руках тримає доньку, годує її, посміхається, розмовляє і цілує. А я все що можу - витріщатися на них і мріяти про те, що втратив колись і чого не знайшов. У тій кухні було так затишно. Замість того щоб бігти звідти, варто було залишитися.
- Ні, не все, - зупиняє мене дружина.- Я знайшла дизайнера для нашого будинку. Тут все вже застаріло, потрібно освіжити, - кривиться вона, оглядаючи простір навколо. - Вона робила проект для Кожевнікова, судді. А ще у Сошевського, уявляєш? Кажуть, за кілька років ця дівчина стала одним з найбільш затребуваних дизайнерів міста. Мені вдалося домовитися про зустрічі і за подвійну плату вона погодилася взяти нас без черги. Це така удача, ти навіть не уявляєш. Ти ж не проти?
Я задумливо дивлюся на Алісу. Нехай робить що хоче і займеться справою. Після розлучення цей будинок і так планував їй залишити, а собі будую за містом. Тут я ніколи не відчував себе вдома. Все тут чуже, холодне і далеке. Старий будинок продав з гарячки, щоб ніщо не нагадувало про Поліну, а потім пошкодував. Але назад час вже не відмотати.
