Мій бос. Лише тимчасово - Марі Керімей

Я гнав на машині здавалось до 150. Я так за них переймався, що здавлював руль до побіління костяшок. Я не вберіг її та картав себе за це.   Мені треба було провести її до кімнати. Залишитись з нею. Хоча вона мене завжди відштовхує. І я розумів причину. Навіть сьогодні сам не витримав і накривав на неї. Хоча мав розуміти, що вона слабка від перельоту. Але ні. Треба було мені так розізлитись. Ну було в неї, щось з братом. Ну то ж було до мене. Я не повинен її цим мучити. Тим більше, що вона зі мною. Вона моя. І навіть, якщо поки, що відштовхує. Я зроблю так, щоб вона покохала мене так само як я її. Адже без неї мені не жити. Я просто буду ніким, як був до цього. 

Девід

Після того, як я вчинив боляче Маріані я пішов з пляшкою бурбону до своєї кімнати. Я нестерпно себе почував. Розумів, що накоїв, але не розумів, як тепер усе виправити. Вона не пробачить мені. Я напевно втратив її назавжди. Один порив гніву і я зірвався. На ту, яку кохав. Мабуть, правий був брат я егоїст. Думаю тільки про себе. Я ніколи не думав про почуття інших. Мабуть, тому мене вабили ці секс ігрища. Я догрався. Конкретно так, догрався. Більше в мене не буде шансу її зупинити. І я втрачу її назавжди. 

Я пив бурбон закурюючи його цигарками. Хотів заглушити так (свою) біль. Я розумів, що сам все зруйнував, що тоді, що зараз. Я повний кретин. І мені немає виправдання. 

Я сидів до самого ранку. Картаючи себе, поки не заснув. 

Любі мої, як вам сьогоднішня глава? Що скажете про Девіда? І про нашого Олексія?