( Не ) закохані - Наталія Косенко

— Дякую… — прошепотіла.

— Господи, Ясмін, яка ж ти гарна…

Стас і далі за нею дурів. Так дурів, що серце з грудей рвалося. Та той шалений блиск в очах і жага більше не лякали. Бо ж у них була її сила. Ясмін точно знала, що як не знайде сили в собі, то знайде в ньому, а тому життя більше не просилося розкласти його на невідомі й порахувати, як задачку. Вона більше не відчувала страху.