Відгуки
Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко
---
Читаємо онлайн Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко
на його думку, також викривило і поняття смислу життя, адже вся християнська апологія по суті є відреченням від реального життя. Цілий розділ праці присвячений критиці юдаїзму і сіонізму та ідеї “богообраності” як витокових коренів християнства.
Особливу увагу В. Істархов приділяє розкриттю механізмів управління свідомістю людей. Його схема має назву “толпо-элитарная” модель людського суспільства. Натовпом можна керувати з допомогою емоцій (логічне мислення для натовпу недоступне). Це добре знали А. Гітлер і Й. Сталін. Разом з тим, значення натовпу для “властьімущих” важливе, особливо в умовах “демократії”, де людина натовпу має такий же голос, як і академік. Натовп – це їхній електорат, яким можна керувати з допомогою християнських “цінностей”. При цьому якість людини для панівної верхівки не має ніякого значення: чим примітивніша якість людей, тим краще верхівці вдається керівництво, бо психологія натовпу їм відома і механізми управління простіші.
Маса потрібна лідерам, бо відіграє ключову роль у поваленні старої еліти і захопленні влади для нової верхівки. Щоб зробити це руками натовпу, треба посіяти елементарний розбрат між різними станами суспільства, викликати ненависть до старої еліти і прагнення її скинути. Як це зробити? Технології досить прості – інформаційна зброя, що дає змогу занурити народ у псевдоінформаційний простір і викликати фермент невдоволення національною елітою.
Нині ситуація швидко змінюється. Втримати інформацію стає все важче. Таємничі колись знання розгерметизовуються. З настанням епохи Водолія структура суспільства має тенденцію до зміни. Це не означає, що вона перестане мати вигляд ієрархізованої піраміди, але зміняться самі принципи і процедури формування жерців та еліти: люди займуть становище в суспільній ієрархії залежно від своїх якостей та завдяки своїм здібностям і талантам, а не завдяки корумпованим зв’язкам. Крім того, внаслідок розумно встановленої системи освіти та інформації повинна зменшитися доля людей “натовпу”.
В. Істархов приділив певну увагу і короткому огляду язичницьких доктрин, але в першу чергу – з метою показу принципової різниці між етнічною релігією і світовими засобами “зомбізації” людської свідомості.
Помітною постаттю на язичницькому просторі Росії став молодий волхв Велеслав (Ілля Черкасов) – автор кількох книжок, які вже можна вважати справді язичницькою релігійною літературою.
Перша його книга із серії “Основи рідновір’я” починається зверненням до читачів: “Не чекайте, що ми відкриємо вам якесь нове “святе писання” чи закличемо поклонитися стопам якогось нового “пророка” чи “світового учителя”, який один понесе на плечах своїх “тяжкий тягар” Свободи, дарованої Рідними Богами і заповіданої Предками Мудрими кожному, хто має силу прийняти сей Дар. Ми звертаємося не до тих, хто звик бути “приниженими і знедоленими”, але до Мудрих, Здорових і Сильних Людей, які во істину суть – Онуки Дажбожі, достойні спадкоємці Слави своїх Язичницьких Пращурів” [391. 5]. Стиль книги високопоетичний, народна мова насичена багатою символікою язичницьких понять і етнічних цінностей.
На перших сторінках тут подано “Русско-славянский Родноверческий Искон” – своєрідне kredo російських язичників (“Символ Веры-Веды”), який для повного уявлення доцільно навести мовою оригіналу без змін:
“1. Славлю
Единого Рода Вседержителя Неизреченного
Яви и Нави Создателя
Прави Вышней Держателя
Плоти, Крови и Мощи жизни всей Творца и Хранителя
Что во Бел-Боге сберегает
Во Черно-Боге в прах сокрушает
Дабы вновь из праха вознесть!
2. Славлю
Единого Рода Вседержителя Неизреченного
Являющего себя в сущем и вечно Сокрытого
В Родных Богах Запечатленного
Единого в Ликах Всемногих
Во Всемирьи раскрытого
Во каждом сердце Отображенного
Коему в слове и в безмолвии Славу творим!
3. Славлю
Единого Рода Вседержителя Неизреченного
Собою из Себя в Себе Мир-Всемирье Явившего
Предка Предков наших
От коего верви родов земных ведем
С которым во Роде Небесном по смерти воссоединения чаем
Кто Духом своим живит
Силой Своей крепит
Зовом Памяти Родовой направляет
Ему – Стезю нам давшему
Слава вовек!
4. Славлю
Родных Богов, во Всебожьи Родовом сущих
Землю-Матушку, нашу Кормилицу
Предков славных, кои силу Родову
По вервям родов земных
До нас донесли!
5. Чту
Законы Сварога Небесного
Сиречь – Законы Прави Всемудрые
Кои писаны на Алатыре-Камне
Огнем Небесным
Кои в Сердцах наших хранимы
Во слове суетном несказанны!
6. Чту
Промысел Родов во человеке
Богоиспытанье земное
Стезю, что правых правит
И неправых выправляет
Свободу – дар Великий
Меру всякую, в Безмерном положенную
Жизнь Богоданную
Что ни жизнью, ни смертью неисчерпаема!
7. Чту
Волхвов мудрых
Заветы Предков хранящих
По Книге Памяти родовой читающих
Знаки Богов Родных ведающих
Безмолвные Гласы их слушающих и слышащих
Люду простому и знатному
Слове мудрое рекущих
В выборе Стези направляющих
В следовании Правде укрепляющих
Не во гневе, обиде, гордыне
Не в ослеплении безумием
Суды судящих
Обряды справно (с-Правью) чинящих
Богов Родных по Закону Русскому славящих
Всегда Мудрости Вышней и знанию человеческому
Учиться готовых!
8. Чту
Ночь, спутницу Дня
Сам же – за Солнцем следую
Стезею Прави Небесной путь свой земной творя!
(Писано Велеславом, волхвом Русско-Славянской Родноверческой Общины “Родолюбие”, на Родной Земле в месяц листопад лета 1999 от н. х. л. Во славу Родных Богов!)” [391. 11–18].
На мою думку, текст kredo надто розлогий, однак для початкуючих язичників у ньому викладені основні світоглядні засади етнічного віровчення. У цій же книзі друкується рукописний “ізборник” під назвою “Волховник”, який видавався з 2000 р. общинами “Коляда в’ятичів” та “Родолюбіє”. У ньому не тільки розглядаються постаті Богів (Рода, Білобога, Ярила, Велеса, Перуна, Землі-Матері, Лади, Макоші та ін.) та основних світоглядних засад язичництва (Слово про Єдність Всебожжя, Звір – Людина – Бог, Про народження Землі і Неба), але й піднімаються насущні проблеми щодо шляхів відродження віри предків. Наприклад: чи є в Русько-слов’янському Рідновір’ї доктрина перевтілення, чи можливі жорсткі догмати в язичництві, яке має бути ставлення до Велесової Книги, хто є Волхвом і Жерцем Рідної Віри, в чому смисл язичницької обрядової практики, чи необхідний обрядовий слов’янський одяг, якою має бути моральність жерця і рядового общинника, яким має бути ставлення язичника до ворогів та ін. Книга також містить збірник язичницьких молитов для урочистих і щоденних обрядів.
Вочевидь негативним у російському етнорелігійному процесі, з нашої точки зору, є спроба прочитання Велесової Книги А. Асовим (він же – Бус Крєсєнь, справжнє прізвище Александр Барашков), а також його намагання нав’язувати російським язичникам свої власні “канони”, які однак, з кожним черговим перевиданням його книг суттєво міняються. Його праці рясніють значними перекрученнями тексту, який тенденційно подає історію слов’ян, і особливо введення Асовим у російський пантеон вигаданих казкових персонажів (Аса, Асах, Асапет – чи не від них походить псевдонім самого автора? – або Моск, напевно покровитель “московитів”?) замість слов’янських Богів, і одночасне проголошення нібито “ведического” монотеїзму, нав’язування язичникам християнського календаря (який вочевидь відстає від астрономічного) – все це ще в довгому часі буде позначатися на молитовно-обрядовій сфері життя російських язичників.
Багатотисячні щорічні тиражі праць Асова, а також неслов’янске походження їх автора свідчать про певне соціальне чи етнічне “замовлення” профанації язичницької релігії. Російські язичницькі громади неодноразово застерігали А. Асова щодо його фальшування, були навіть судові позови [404.15–16. 68].
“Асовщину” в російському русі відродження рідної віри можемо визначити як “псевдоязичництво”, що
Особливу увагу В. Істархов приділяє розкриттю механізмів управління свідомістю людей. Його схема має назву “толпо-элитарная” модель людського суспільства. Натовпом можна керувати з допомогою емоцій (логічне мислення для натовпу недоступне). Це добре знали А. Гітлер і Й. Сталін. Разом з тим, значення натовпу для “властьімущих” важливе, особливо в умовах “демократії”, де людина натовпу має такий же голос, як і академік. Натовп – це їхній електорат, яким можна керувати з допомогою християнських “цінностей”. При цьому якість людини для панівної верхівки не має ніякого значення: чим примітивніша якість людей, тим краще верхівці вдається керівництво, бо психологія натовпу їм відома і механізми управління простіші.
Маса потрібна лідерам, бо відіграє ключову роль у поваленні старої еліти і захопленні влади для нової верхівки. Щоб зробити це руками натовпу, треба посіяти елементарний розбрат між різними станами суспільства, викликати ненависть до старої еліти і прагнення її скинути. Як це зробити? Технології досить прості – інформаційна зброя, що дає змогу занурити народ у псевдоінформаційний простір і викликати фермент невдоволення національною елітою.
Нині ситуація швидко змінюється. Втримати інформацію стає все важче. Таємничі колись знання розгерметизовуються. З настанням епохи Водолія структура суспільства має тенденцію до зміни. Це не означає, що вона перестане мати вигляд ієрархізованої піраміди, але зміняться самі принципи і процедури формування жерців та еліти: люди займуть становище в суспільній ієрархії залежно від своїх якостей та завдяки своїм здібностям і талантам, а не завдяки корумпованим зв’язкам. Крім того, внаслідок розумно встановленої системи освіти та інформації повинна зменшитися доля людей “натовпу”.
В. Істархов приділив певну увагу і короткому огляду язичницьких доктрин, але в першу чергу – з метою показу принципової різниці між етнічною релігією і світовими засобами “зомбізації” людської свідомості.
Помітною постаттю на язичницькому просторі Росії став молодий волхв Велеслав (Ілля Черкасов) – автор кількох книжок, які вже можна вважати справді язичницькою релігійною літературою.
Перша його книга із серії “Основи рідновір’я” починається зверненням до читачів: “Не чекайте, що ми відкриємо вам якесь нове “святе писання” чи закличемо поклонитися стопам якогось нового “пророка” чи “світового учителя”, який один понесе на плечах своїх “тяжкий тягар” Свободи, дарованої Рідними Богами і заповіданої Предками Мудрими кожному, хто має силу прийняти сей Дар. Ми звертаємося не до тих, хто звик бути “приниженими і знедоленими”, але до Мудрих, Здорових і Сильних Людей, які во істину суть – Онуки Дажбожі, достойні спадкоємці Слави своїх Язичницьких Пращурів” [391. 5]. Стиль книги високопоетичний, народна мова насичена багатою символікою язичницьких понять і етнічних цінностей.
На перших сторінках тут подано “Русско-славянский Родноверческий Искон” – своєрідне kredo російських язичників (“Символ Веры-Веды”), який для повного уявлення доцільно навести мовою оригіналу без змін:
“1. Славлю
Единого Рода Вседержителя Неизреченного
Яви и Нави Создателя
Прави Вышней Держателя
Плоти, Крови и Мощи жизни всей Творца и Хранителя
Что во Бел-Боге сберегает
Во Черно-Боге в прах сокрушает
Дабы вновь из праха вознесть!
2. Славлю
Единого Рода Вседержителя Неизреченного
Являющего себя в сущем и вечно Сокрытого
В Родных Богах Запечатленного
Единого в Ликах Всемногих
Во Всемирьи раскрытого
Во каждом сердце Отображенного
Коему в слове и в безмолвии Славу творим!
3. Славлю
Единого Рода Вседержителя Неизреченного
Собою из Себя в Себе Мир-Всемирье Явившего
Предка Предков наших
От коего верви родов земных ведем
С которым во Роде Небесном по смерти воссоединения чаем
Кто Духом своим живит
Силой Своей крепит
Зовом Памяти Родовой направляет
Ему – Стезю нам давшему
Слава вовек!
4. Славлю
Родных Богов, во Всебожьи Родовом сущих
Землю-Матушку, нашу Кормилицу
Предков славных, кои силу Родову
По вервям родов земных
До нас донесли!
5. Чту
Законы Сварога Небесного
Сиречь – Законы Прави Всемудрые
Кои писаны на Алатыре-Камне
Огнем Небесным
Кои в Сердцах наших хранимы
Во слове суетном несказанны!
6. Чту
Промысел Родов во человеке
Богоиспытанье земное
Стезю, что правых правит
И неправых выправляет
Свободу – дар Великий
Меру всякую, в Безмерном положенную
Жизнь Богоданную
Что ни жизнью, ни смертью неисчерпаема!
7. Чту
Волхвов мудрых
Заветы Предков хранящих
По Книге Памяти родовой читающих
Знаки Богов Родных ведающих
Безмолвные Гласы их слушающих и слышащих
Люду простому и знатному
Слове мудрое рекущих
В выборе Стези направляющих
В следовании Правде укрепляющих
Не во гневе, обиде, гордыне
Не в ослеплении безумием
Суды судящих
Обряды справно (с-Правью) чинящих
Богов Родных по Закону Русскому славящих
Всегда Мудрости Вышней и знанию человеческому
Учиться готовых!
8. Чту
Ночь, спутницу Дня
Сам же – за Солнцем следую
Стезею Прави Небесной путь свой земной творя!
(Писано Велеславом, волхвом Русско-Славянской Родноверческой Общины “Родолюбие”, на Родной Земле в месяц листопад лета 1999 от н. х. л. Во славу Родных Богов!)” [391. 11–18].
На мою думку, текст kredo надто розлогий, однак для початкуючих язичників у ньому викладені основні світоглядні засади етнічного віровчення. У цій же книзі друкується рукописний “ізборник” під назвою “Волховник”, який видавався з 2000 р. общинами “Коляда в’ятичів” та “Родолюбіє”. У ньому не тільки розглядаються постаті Богів (Рода, Білобога, Ярила, Велеса, Перуна, Землі-Матері, Лади, Макоші та ін.) та основних світоглядних засад язичництва (Слово про Єдність Всебожжя, Звір – Людина – Бог, Про народження Землі і Неба), але й піднімаються насущні проблеми щодо шляхів відродження віри предків. Наприклад: чи є в Русько-слов’янському Рідновір’ї доктрина перевтілення, чи можливі жорсткі догмати в язичництві, яке має бути ставлення до Велесової Книги, хто є Волхвом і Жерцем Рідної Віри, в чому смисл язичницької обрядової практики, чи необхідний обрядовий слов’янський одяг, якою має бути моральність жерця і рядового общинника, яким має бути ставлення язичника до ворогів та ін. Книга також містить збірник язичницьких молитов для урочистих і щоденних обрядів.
Вочевидь негативним у російському етнорелігійному процесі, з нашої точки зору, є спроба прочитання Велесової Книги А. Асовим (він же – Бус Крєсєнь, справжнє прізвище Александр Барашков), а також його намагання нав’язувати російським язичникам свої власні “канони”, які однак, з кожним черговим перевиданням його книг суттєво міняються. Його праці рясніють значними перекрученнями тексту, який тенденційно подає історію слов’ян, і особливо введення Асовим у російський пантеон вигаданих казкових персонажів (Аса, Асах, Асапет – чи не від них походить псевдонім самого автора? – або Моск, напевно покровитель “московитів”?) замість слов’янських Богів, і одночасне проголошення нібито “ведического” монотеїзму, нав’язування язичникам християнського календаря (який вочевидь відстає від астрономічного) – все це ще в довгому часі буде позначатися на молитовно-обрядовій сфері життя російських язичників.
Багатотисячні щорічні тиражі праць Асова, а також неслов’янске походження їх автора свідчать про певне соціальне чи етнічне “замовлення” профанації язичницької релігії. Російські язичницькі громади неодноразово застерігали А. Асова щодо його фальшування, були навіть судові позови [404.15–16. 68].
“Асовщину” в російському русі відродження рідної віри можемо визначити як “псевдоязичництво”, що
Відгуки про книгу Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко (0)