Як Не вийти заміж за бога - Катаріна Рейніс

Він прокинувся від легкого дотику, ніби хтось пір'їнкою зачепив тонку межу між зовнішнім та внутрішнім. Межу, яку не можна перетинати! Яскраве світло сліпило очі, у вухах дзвеніла тиша, а в тілі – сила. Немов новонароджений бог, Джодаж стрепенувся, скидаючи з себе пута Дархана. Ще мить, і світло зникло, а ноги торкнулися твердої поверхні. Навколо шумів ліс, співали птахи, вітер ворушив розтріпане волосся...

Вдихнувши на повні груди, чоловік озирнувся. Неподалік зяяв темними вікнами дерев'яний будинок, хвіртка рипнула, відчиняючись, звідкись із лісу вибігла дрібна тваринка, розглядаючи непроханого гостя…

«Дивно!» - подумав бог, прямуючи до будинку. Все тут здавалося таким знайомим, але чомусь пригадати хоч щось ніяк не вдавалося. Тиха туга, яка не роз'їдає, а тільки ластиться, поселилася в душі, нагадуючи про те, що він втратив. Це «щось» було дуже важливим, та чи варто тепер тривожити старі рани?

- А ось і він! - почувся позаду знайомий голос з легкими нотками докору. - Ти де був? Я тебе вже другу седмицю не можу знайти! Все хотів розпитати, як там твоя Обрана?..

- Сварог? - здивувався чоловік, ясно згадуючи, хто перед ним. Чому ж тоді все інше зовсім померкло? Хіба воно було не важливим?

- Не дивись на мене так, немов привида побачив! – реготнув бог вогню, придивляючись до старого друга. – Стривай! Зараз у тебе такий вигляд, наче твою тушку обгриз і виплюнув сам Дархан!

Джодаж мовчки розвів руками. Схоже, це єдине логічне пояснення для всіх його відчуттів.

- Трясця твоїй матері!.. - вилаявся чоловік. - І скільки часу ти там пробув?

- Не знаю, - відмахнувся бог водної стихії, таки заходячи до будинку. Двері легко піддалися, наче тільки й чекала, коли хтось прийде і впустить всередину лісове повітря з присмаком смоли та хвої.

- А що останнє ти пам'ятаєш? – не відставав Сварог, з цікавістю спостерігаючи за приятелем.

Задумавшись, Джодаж спробував відродити у пам'яті хоч щось. Яскраві уривки якихось картинок змінювали одна одну, проте зліпити з них щось путнє ніяк не вдавалося.

- Нічого конкретного, - розтер скроні бог, відганяючи від себе нав'язливі образи.

- Он воно я-ак… - задумливо простяг Сварог, ще більше напружуючи своєю поведінкою Джо.

- Що не так? - гаркнув чоловік, виходячи із себе. Десь на вулиці дрібно зашумів дощ.

- Ще не знаю, - посміхнувся бог вогню, розвіюючи магію друга. – Можливо, воно й на краще!.. Подивимось…