Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

одного на смерть замучили, розізлився і другого навздогін порішив. Своїм бійцям пообіцяв — хоч слово кому ляпнуть, таке саме з кожним зробить. Повірили, чесно мовчали. Його замовники здали, бо трупи знайшли, справу порушили за фактом убивства, а про борги багато хто знав. Тоді Баглая шукали і знайшли, тільки він, гадюка, всіх перехитрив. Подробиць його втечі не знаю, про таке в нас розводитися не дуже люблять, але сам факт: вивезли його на відтворення, Баглай скористався слушним моментом і накивав п’ятами. Йому тоді двадцять років лише стукнуло. Потім — Хмельницький, теж довга історія, але я її не дуже добре знаю, тому не хочу пресу морочити. Там так вийшло: серія вибухів по місту, за групу взялися серйозно, і раптом приходить інформація, де вони переховуються всі. Стрілянина була, про це в газетах писали, напевне інформацію знайдете, дивіться за дев'яносто дев’ятий рік. Коли ті, хто вцілів, зрозуміли, що їх здали, відразу вирахували, хто. Адже їхній головний мусив підійти, та подзвонив одному на мобільний, сказав, аби чекали, сам затримується. Компанія, ясна річ, покривати зрадника не стала. Тим більше, в нього загальна каса лишалася.

— Тобто, доки вони не назвали прізвища Баглая, про нього ніхто нічого не знав?

— Так точно, Лєно. Із Харковом така сама ситуація. Зібрав там Баглай чергову групу, почали промишляти розбоями. Досить вдало, скажу вам, у них це виходило. Поки не підказали йому промацати будинок директора одного з міських цвинтарів. Крім господаря, там були ще його мати, жінка шістдесяти двох років, і двадцятидвохлітня донька. Стара померла першою. Баглай лише провів їй лезом по шиї, поріз дуже легенький залишився, а в неї серце не витримало. Не знаю, не знаю… І він сам твердить, і адвокат підтакує — не було наміру вбивати нікого, хотіли лише налякати. За словами Баглая, коли старенька померла, господар сам почав гроші зі сховків витягати, але для чого тоді було мучити його й дівчину, а потім — стріляти їм у голови? Думаю, за своє майно чоловік тримався до останнього, бо читав висновки медекспертизи: він помер останнім. Очевидно, спочатку Баглай застрелив доньку в нього на очах. Сам він каже — вони йому виходу не лишали, змушений був убити. Чому, питається, коли перед цим постійно твердив: всі зайшли до будинку в масках і там їх не знімали. Захотів — і вбив, ось що я вам, Лєно, скажу.

— Убивця без шкідливих звичок…

— Як?

— Ну, це я вас цитую: не п'є, не курить, наркотиками не бавиться, навіть не матюкається. Золотий просто. Смішно, але багато жінок саме таким і бачать ідеал чоловіка.

— Я теж про це думав. Удома жінці навіть наводив приклад Баглая як невідповідність уяви реаліям. Так само не знали, кого підозрювати, але таки вийшли на виконавців, вони прізвище назвали, але Баглая знову слід прохолов.

— Він, виходить, прізвища не змінював?

— Для чого? Він навіть ним пишається. Другого такого Баглая нема, ось так, Лєночко, для нього це дуже важливо. Ну, поспілкуєтеся з ним, самі все зрозумієте. А далі в нього в біографії Львівщина. Там трошки інакше вийшло. Треба пам’ять освіжити. Здається, там він не сам убив, а когось на когось нацькував, когось із кимось стравив. У справі почитаєте, зрештою. І тепер — фінал, наше місто-герой Слобожанськ. Тут я більше знаю, — Калита прокашлявся, делікатно відвернувшись убік і закрившись долонею. — Батько тут у нього коріння пустив, таксистом працював. Коли синок виринув, батько довго не думав — відразу допомагати взявся. Баглай запропонував для початку таксистів патрати, батько погодився, навіть підказав, хто з колег, за його спостереженнями, може бути грошовитішим. У них навіть постійні стоянки в місті є. Діяв Баглай тоді ще сам і за протоптаною схемою: вибрав собі жертву, ближче до вечора підійшов, сказав, що треба в Панасівку і назад. У нас тут село є знатне, спиртзавод там. І лише двадцять кілометрів від міста. З цінами батько сина просвітив, таксист нічого не запідозрив. По дорозі біля лісопосадки Баглай попросився в кущики, а перед тим з початою пляшкою пива до машини підійшов, допив перед тим, як сідати. Таксист звідки знати міг, що там звичайний квас усередині, він же не нюхає пляшок пасажирів. Отже, зупинив водій машину, Баглай його без зайвих слів ножем у бік. Щоправда, на слідстві й суді торочив — не хотів убивати, лише погрожував, таксист сам почав битися, довелося мочити. Але вірте мені: той таксист здоровіший за Баглая був, убивця йому просто оговтатися не дав, блискавично діяв, бо інакше чоловік міг і поламати. Але, можете сміятися, умисне вбивство і тут не довели.

— Н-да, адвокат таки щось робив.

— Одна вада у Баглая — водити машину не вміє, навчитися не було коли, де й на чому. Та й учителів не зустрів у житті. Тому домовилися вони — батько за ними поїде, маршрут продумали наперед, татове таксі чекало на розі через квартал, до Панасівки іншої дороги просто немає. Їхав батько за сином на певній відстані, коли побачив, що машина зупинилася, собі загальмував, почекав десять хвилин і на підмогу поквапився, як домовлено. Розжився Баглай тоді аж на сто сорок гривень, грубо — двадцять доларів. Але й то хліб, заодно — наука. Більше він таксистів вирішив не чіпати, бо розсудив — навіть найзаможніші при собі аж надто великих сум не возять у машині. Почав потроху команду підшукувати. Підшукав, почалися, як кажуть, діла… Ще одне вбивство — в Ромнах, тут недалеко. Підказали йому кілька адрес нафтовиків. Три хати почистили, а господар останньої під мухою двері відчиняв, тому сам на автомат кинувся, за дуло схопився, кричати почав, ну Баглай і розстріляв його впритул. Знову грошей не обломилося. Потім — узагалі дивне вбивство. Відразу після торішнього Різдва Баглай сам, без участі своїх спільників, нападає на дідуся-пенсіонера. Начебто старий ховав у себе золоті монети царської чеканки, а Баглай надибав людину, котра могла за ці монети добре заплатити. Але начебто дідусь виявився ще ого-го, кинувся на бандита з ножем, довелося його вбивати. Золота Баглай, ясна річ, не знайшов. Виходить, знову вбив задурно. Згодом — фірма «Драко», сам особисто охоронців застрелив. Спільники кажуть — потреби не було. Вони лежали під дулами,