Українська література » » Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг

Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг

---
Читаємо онлайн Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг
вікно. Він швидко поглянув угору, і його найпершою реакцією була думка: ота чорна вуаль із занадто широкими вічками —суто аматорська спроба приховати яскраві вуста і збуджені блакитні очі.

— Хутчіш!

Поїзд рушив. Бонд схопився за поручні і скочив на приступки. Провідник усе ще тримав двері відчинені, і Бонд неквапливо зайшов до вагона.

— Мадам запізнилася,— пояснив провідник. — їй довелося пройти через тамбур. Певне, встигла тільки в останній вагон.

Бонд попростував коридором, засланим м'якою килимовою доріжкою, до середнього купе. На білому металевому ромбі чорна сімка стояла над чорною вісімкою. Двері були прочинені. Бонд увійшов і зачинив їх за собою. Дівчина примостилася в кутку біля вікна, вже без вуалі й чорного солом'яного капелюшка. Між розчахнутими полами довгої соболиної шубки виднілася кольорова чесучева сукня з плісированою спідницею, нейлонові панчохи медового кольору і чорний пояс та черевички з крокодилячої шкіри. Вигляд дівчина мала цілком спокійний.

— Ти мені не довіряєш, Джеймсе. Бонд сів поруч неї.

— Таню,— зітхнув він,— якби тут було трохи більше місця, я б поклав тебе на коліно й надавав по сідницях. Ти мало не довела мене до серцевого нападу. Що сталося?

— Нічого! — невинно вигукнула вона. — А що могло статися? Я сказала, що буду тут, і я тут. Ти мені не віриш. Ну, а оскільки я певна, що тебе більше цікавить мій посаг, ніж я сама, то він отам, нагорі.

Бонд неквапом поглянув угору: на полиці поруч з його валізою стояли два маленькі чемоданчики. Він узяв дівчину за руку.

— Хвалити Бога, що ти жива й здорова.

Щось таке промайнуло в його очах — можливо, вираз вини, а може, потаємне визнання того, що сама Тетяна цікавить його більше за апарат,— і це переконало дівчину в його щирості. Вона затримала руку Бонда і вдоволено відкинулася на спинку дивана.

Поїзд повільно скреготав, обгинаючи мис Серагліо. Маяк заливав жовтим світлом дахи злиденних халуп, що тулилися вздовж колії. Вільною рукою Бонд вийняв сигарету і запалив її. Він пригадав велику щитову рекламу, за якою менш як двадцять чотири години тому ще жив Кріленсу. В пам'яті зринула кожна деталь учорашньої події: біле від місячного сяйва перехрестя, два чоловіки в затінку і приречений чоловік, що вислизає з пурпурових вуст.

Дівчина з ніжністю спостерігала за його обличчям. Що думає цей чоловік? Що приховується за отими холодними сіро-голубими очима, котрі іноді м'якшають, а іноді, як це було останньої ночі, коли його пристрасть розпалилася в її обіймах, спалахують, мов діаманти. Зараз вони були непроникне замислені. Може, він непокоївся за них обох? Може, турбувався їхньою безпекою? Якби тільки вона мала право відкрити йому, що підстав тривожитись немає, бо він — лише її паспорт до Англії, він і важкий чемоданчик, що його начальник резидентури дав їй ввечері в своєму кабінеті й саме так і сказав.

— Ось вам паспорт до Англії, єфрейторе,— весело мовив начальник. — Дивіться,— і розстебнув блискавку на чемоданчику,— новісінький «Спектр». Тільки не відкривайте його і не виносьте з купе, аж поки дістанетесь на місце. Інакше той англієць забере його, а вас викине як непотріб. Це саме той апарат, який вони так хочуть мати. Не давайте забрати його у вас, бо тоді ви не зможете виконати завдання. Зрозуміло?

У синій сутіні за вікном промайнув силует сигнальної залізничної будки. Тетяна спостерігала, як Бонд підводиться, опускає вікно і, витягши шию, видивляється в темряву. Його тіло було близько до неї, і вона посунула коліно, щоб торкнутися Бонда. Яка чудова й дивовижна оця пристрасна ніжність, яка сповнила її ще з того моменту минулої ночі, коли він, піднімаючи завіси, стояв біля вікна і вона чітко побачила його напружений і блідий у місячному сяйві профіль та чорне пасмо скуйовдженого волосся. А потім — палючий жар їхніх очей і їхніх тіл. Полум'я, що зненацька спалахнуло між ними, двома таємними агентами, кинутими назустріч одне одному з ворожих таборів, що поділили весь світ навпіл, задіяними кожне в операції проти країни один одного, антагоністи за професією і водночас — коханці з веління їхніх урядів.

Тетяна схопила Бонда за полу піджака і смикнула вниз. Той підняв вікно і обернувся. Посміхаючись, він вдивлявся в її зіниці. Потім нахилився і поклав руки на хутро поверх її персів і міцно поцілував її в губи. Тетяна похилилася назад, потягши його за собою.

У двері двічі постукали. Бонд підхопився, витяг носовичка й рвучко витер помаду зі своїх губ.

— Це мій друг Керім, - пояснив він. — Нам треба поговорити. Я скажу провідникові, щоб послав постіль. З купе не виходь. Я скоро повернуся. — Він нахилився, торкнувсь її руки, знову зазирнув їй в очі і на мить затримав погляд на її засмучених напіврозтулених вустах. — Попереду ціла ніч тільки для нас двох. Та найперше мені слід подбати про твою безпеку. — І вислизнув з купе.

Велетенська постать Керіма заступила весь коридор. Він зіперся на латунне підвіконне бильце, курив і сумно позирав на Мармурове море, що поступово віддалялося, бо довгий поїзд відповзав від берега і прямував углиб країни на північ. Бонд сперся на бильце поруч з ним. Керім поглянув у віддзеркалене в темному вікні обличчя Бонда і стиха мовив:

— Кепські новини, Джеймсе. У поїзд сіли троє. — Он як! — По хребті Бонда немовби перебіг електричний струм.

— Троє чужинців, яких ми бачили в тій кімнаті. Вочевидь їдуть за тобою і за дівчиною. — Керім нашорошено роззирнувся навкруги. — А це означає, що вона подвійний агент. Хіба не так?

Мозок Бонда залишався холодним. Отже, дівчина була принадою. І все ж таки, і все ж таки... Прокляття! Ні, вона не могла грати. Це виключено! Шифрувальний апарат? Може, його й нема в тому чемоданчику?

— Зачекай-но,— кинув він і негучно постукав у двері. Почулося брязкотіння запобіжного ланцюжка. Бонд рвучко увійшов і зачинив за собою двері. В очах дівчини був подив: певне, вона думала, що то прийшов провідник, аби послати їй постіль.

— Ти уже впорався? — Тетяна променисте всміхнулася.

— Сядь, Тетяно. Я маю щось тобі сказати. — Та назустріч їй війнуло холодом, і її усмішка згасла.

Вона покірно сіла й затисла руки між колінами.

Бонд височив над нею.

Відгуки про книгу Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: