Спляча красуня - Андрій Гуляшки

готелю. Така вже звичка у всіх мандрівників світу — зупинятися в тих самих готелях. Хоч буває, що людина прагне жити в одному готелі, а потрапляє кінець кінцем зовсім в інший — бо немає вільного номера. Принаймні тобі пощастило — чи тому, що випав нездалий для туризму сезон, чи просто ти народився під щасливою зорею,— черговий адміністратор «Болгарії», записавши твоє ім'я в книгу, дав тобі номер. Ти спитаєш, чому я дійшов такого висновку? Взагалі вже настав час не питати мене про це. Скільки разів я вчив тебе аналізувати дрібниці! По-перше, з лівої кишені твого піджака визирає згорнена газета «Юманіте». Чудово. Читати «Юманіте» і взагалі чужоземну пресу похвально. Але чужоземні газети й часописи продаються лише в кількох кіосках, і один з них стоїть саме поблизу готелю «Болгарія». По-друге, ти вийняв пачку сигарет і закурив. Пачка загорнена в целофан з червоною крайкою. Це сигарети найвищого гатунку «Фільтр», що, на жаль, продаються тільки в одному місці — фірмовій крамниці «Болгарський тютюн». Де він? За кілька кроків від готелю «Болгарія»...

По-третє, ти прибув сюди на старенькій машині «Варшава» СФ 58-74. Я знаю цю машину, знаю і шофера — він часто возив мене додому. Ця «Варшава» прикріплена тепер до стоянки таксі на Слов'янській вулиці — найближчій до готелю «Болгарія»...— Газета, сигарети, машина,— вів далі Авакум,— і те, що ти мав час помитись, поголитися, змінити костюм і надіти щойно випрасувану сорочку, все це, дорогий Анастасію, досить недвозначно свідчить, що ти зупинився саме в готелі «Болгарія».— Він трохи помовчав.— Що ж до килимка... Пригадуєш, я приніс сюди цю валізу, поки ти скидав пальто в передпокої? Вона здалася мені залегкою, ніби напівпорожньою. Коли людина приїздить з Триграда в Софію, щоб провести тут свою відпустку, вона прибуває не з порожніми валізами... Отже, вона десь залишила більшу частину свого багажу, і ми вже з'ясували де... Але що ж у цій валізі? Щось велике і легке. Воно не має твердих ребер та твердого пакування, бо при похитуванні не стукається. Людина, яка зупиняється в готелі, не піде в гості до товариша з білизною у валізі. Коли б це «щось» не залишило слідів, я б визначив тільки його характер: наприклад, шкіра. Та, на щастя, воно лишило на тобі сліди, промовисто підписавшися своїм ім'ям. Подивись, будь ласка, сюди, на вилоги свого піджака. Що ти бачиш? Кілька білих волокнинок завдовжки сантиметрів чотири. Це волокнинки з козячої вовни. Коли килимок ще зовсім новий, окремі погано виткані волокнинки випадають. Сьогодні зранку, перекладаючи свій багаж, ти розглядав килимок, і він залишив своє ім'я на твоєму одязі. Потрібно лише трохи спостережливості, щоб прочитати його!

В очах Авакумових знову спалахнули вогники, але через секунду згасли. На його обличчі не ворушився жоден м'яз, він мав вигляд знудьгованої людини.

Я підвівся і розвів руками. Що можна було сказати йому? Я вийняв з валізи килимок і мовчки розстелив його біля Авакумових ніг.

Авакум якийсь час дивився на килимок, потім по його тонких губах промайнув стриманий, але гіркий усміх.

Поки він одягався і варив каву в суміжній кімнаті, я з цікавістю розглядав його кабінет. Крім кінопроектора, який я бачив уперше, нічого нового тут не з'явилось. Так само щільно забиті книжками полиці, диван зі старим плюшевим оббиттям, висока настільна лампа і витерте шкіряне крісло біля каміна — все те було мені знайоме, стояло на тих самих місцях, і від усього того віяло дивною втомою... Немов кожна річ тут перебрала від свого господаря скептичний вираз і назавжди втратила надію, що її колись замінять або пересунуть хоча б на сантиметр.

Тільки кінопроектор здавався оптимістично настроєним і якось неприродно поблискував скельцями.

Цього разу, на відміну від минулого, коли я сюди приходив, письмовий стіл Авакума був набагато більше завалений паперами, довідниками, ілюстрованими часописами та газетами. То було єдине місце в кімнаті, над яким суворий лад утратив свою владу. Розгорнені книжки, розкидані часописи, витинки з підкресленими заголовками та абзацами — цей незвичний хаос свідчив, що господар вже не засиджується довго за своїм столом, що його зацікавлення скупчені на іншому, за межами цієї кімнати, або що він проводить майже все своє дозвілля в улюбленому шкіряному кріслі, простягнувши ноги й заплющивши очі, наче вслухаючись у якийсь далекий, ледь чутний шум. Я бачив його таким у найтяжчі для нього дні — після закінчення історії з ящуром та самогубства Ірини,— і ця похмура картина назавжди врізалася в мою пам'ять. Проте мої спостереження, як виявилось, були не дуже точні.

— Ти вже вивчив мою фонотеку? — зайшовши в кімнату і ставлячи на стіл тацю з кавою, спитав Авакум. На ньому був елегантний темно-коричневий костюм.

— Яку фонотеку? — здивувався я, озираючись на всі боки.

Він усміхнувся, як завжди, поблажливо-лагідно і, поклавши руку мені на плече, підвів до книжкових полиць. До них було добудовано з того самого дерева і в тому самому стилі вузьку шафу із заскленими шухлядами — вона сягала аж верхньої полиці і створювала враження єдиного цілого.

Не слід забувати, що я всю ніч їхав і деякі дрібниці, звичайно, пройшли повз мою увагу.

Авакум висунув кілька шухляд. Одні з них були набиті фотографіями, інші — кіноплівками, і на всьому цьому стояли сигнатурні літери та цифри і ще якісь знаки, схожі на літери грецької абетки.

Він запропонував мені вибрати першу-ліпшу літеру. І я ' назвав «ф». Мабуть, слово «фантазія» промайнуло в моїй голові, і я несвідомо обрав літеру «ф».

— Чудово,— кинув мені Авакум. З усього було видно, що він справді задоволений моїм випадковим вибором.

«На які тільки химери не марнують свій час виняткові люди»,— подумав я і відчув глибоке задоволення від того, що в мене звичайний і постійний характер.

Справді, я мав на селі сачок ловити метеликів, але одна річ — ганятися за крилатими квітами і зовсім інша — віддавати весь свій час фотофокусам.

— Тут є знімки людей, прізвища яких починаються на літеру «ф». Зрозуміло, то особи, до яких я виявляю так звану професійну зацікавленість. А також знімки речей — ось безшумний пістолет