Пазл - Франк Тільє

Як цей конверт опинився у нього? Ілан поклав лист на стіл. Пізніше віднесе його на пошту, якщо не забуде.

Лист зник під стосом інших листів — рахунків та непотрібної реклами.

Тієї миті були нагальніші справи, ніж похід на пошту.

На вулиці грюкнули дверцята машини.

За два тижні до Різдва Хлоя Сандерс, його колишня дів­чина, яка кинула його рік тому, абсолютно несподівано знову об’явилась у його житті.

4

«Дофіне Лібере»[1]

Ф. ле Фонт «Різня на висоті»

23 грудня

Це мав бути звичайний день незадовго до Різдва. Чудовий час підготовки до Святвечора, прогулянок під сонячним небом та катання на лижах. Але цього тижня всю долину охопив шок. Адже у вівторок уранці жандарми з жахом виявили бездиханні тіла восьми людей у гірському притулку Гранд-масиву, лише за кілька кілометрів від Морзіна і за два кроки від швейцарського кордону. Стара будівля, що належить місту і розташована на острові на озері Іброн, була призначена цілий рік приймати у своїх стінах мандрівників.

Згідно з першими даними розслідування, троє жінок і п’ятеро чоловіків, знайдених на місці, були вбиті уві сні викруткою, знайденою в ящику з інструментами. Підозрюваного у злочині було знайдено просто за будівлею, він сидів на снігу і вперто заперечував свою провину у скоєнні цих жахливих учинків. За словами старшого сержанта П’єра Боніфаса, який одним із перших прибув на місце подій, чоловік ніяк не міг згадати причину свого перебування в горах. Він здавався цілковито приголомшеним і не чинив жодного опору при затриманні.

Проте численні факти вказують на те, що цей чоловік винний. Перший факт, але не останній — його відбитки пальців було знайдено на руків’ї знаряддя вбивства, а в крові навколо трупів, що лежали на підлозі, залишились сліди його підошов.

Наступне: його речі — наплічник, спальний мішок і одяг — були знайдені в будівлі, на одній з постелей праворуч. Очевидно, він там ночував. Надворі сліди на снігу свідчать про те, що ніхто, окрім цього чоловіка, не заходив і не виходив з будівлі після 23 години попереднього дня — дати останнього снігопаду за даними місцевої метеостанції. А згідно з висновком судмедексперта, жертви були вбиті між першою годиною ночі та четвертою годиною ранку — отже, логічно, що їхній убивця перебував у будівлі з минулого дня.

Підозрюваний у вчиненні злочину, також зі слів жандармів, повністю втратив самовладання, навіть впав в істерику, коли дізнався, що серед нещасних жертв була його дівчина. Ледь не втративши свідомість, він почав говорити про змову проти нього, про викрадення, брехню і запевняв, що його дівчина в безпеці, спокійно сидить удома за шістсот кілометрів звідти. Він навіть просив повернутися додому, вочевидь, забувши причину свого перебування на висоті понад тисячу метрів, як і про криваві сліди, що досі лишались на його черевиках.

Ось така моторошна і дивна справа. Чи свідомо підозрюваний заперечує очевидне? Чи міг його настільки охопити шок, що він утратив пам’ять? Чи ж він говорить щиро, а до вбивства його підштовхнув психічний розлад? Розслідування обіцяє бути непростим.

Що насправді сталося тієї злощасної ночі проти 22 грудня? Поки зарано говорити. Але з огляду на предмети, виявлені серед особистих речей туристів (мапи, компаси, головоломки), здається, що всі вони брали участь у полюванні на скарби чи у квесті в реальних умовах, можливо, схожому на знамениту «Срібну зірку», надзвичайно складні елементи якої доступні в інтернеті, і жодній спільноті «мисливців» досі не вдалося розгадати їх до кінця.

Власні пошуки привели цих дев’ятьох людей у гори, і вони скористалися притулком, щоб переночувати. Саме тоді й сталася ця незбагненна трагедія. На даний момент це лише припущення, розслідування походження цього загадкового полювання на скарби саме триває.

Після затримання підозрюваного помістили до в’язниці у Бонвілі, поки триває пошук нових даних, що проллють більше світла на цю моторошну подію. 

5

Ілан Дедіссе чекав на Хлою на ґанку, закутавшись у товстий кардиган з білої вовни. Йому здавалось, що він не впізнає свою колишню дівчину. З білявки з довгим волоссям вона перетворилась на коротко стрижену брюнетку. Нова машина, новий образ, що робив її більш зрілою і такою інакшою. Справжня жінка, вродлива й активна, що крокує в ногу з часом. Одягнена у шкіряний плащ, вона, як завжди, пересувалась перебіжками. Вона наче тікала від часу чи навпаки — намагалася його наздогнати.

Вони привітались, поцілувавшись у щоку.

— Тебе не впізнати. Навіть очі…— Блакитні лінзи. Це дуже модно.

Вона зміряла його поглядом.

— Знаю,— випередив її чоловік, знизавши плечима.— У мене теж багато чого змінилось, і зовсім не в хорошому сенсі. Але навіть із кількома зайвими кілограмами я досі той самий Ілан, якого ти знала.

— Вага — це пусте. Але у тебе дуже бліда шкіра. Ти хворий? Якби я знала…

— Напевно, це тому, що в мене зараз немає опалення і я трохи виснажений. Я працював уночі.

Він відійшов, щоб впустити її в дім.

— Бойлер здох, у будинку холодно, як у морзі. Але ти заходь. Я приготую смачну гарячу каву.

Ілан дивився, як вона прямує до вітальні. Стіни прикрашали пейзажі, але це були радше сумні сцени: зображення вмираючої природи, на яких дерева втрачають листя, а кольори тяжіють до темно-помаранчевих відтінків. Відколи Хлоя востаннє сюди заходила, Ілан нічого не чіпав, навіть численні фотографії батьків, розвішані практично скрізь. На світлинах, де він позує в товаристві батька та матері, Ілан був значно молодшим. Хлоя познайомилась із ним за рік до їхнього трагічного зникнення, але їй так і не довелось з ними зустрітися.

— Додаси мені трохи молока? — попросила вона.— Я більше не п’ю чорну каву.

— Яка причина таких кардинальних змін, аж до зміни смаків і навіть деяких інтонацій у голосі? Це дуже… по-­паризьки.

— Бажання оновлення,— кинула вона.— Часи змінюють­ся, і я теж.

З такою високою стелею кімнати здавалися надто великими, надто порожніми. Деякі меблі були накриті простирадлами, а кутки затягнуті павутиною.

Дівчина поправила шалик на шиї, сіла на диван і охоче взяла каву з молоком, яку приніс Ілан. Він сів напроти неї і запитав прямо:

— Чому ти тоді отак пішла, зненацька, нічого не пояснивши? Мені було дуже боляче, розумієш?

Дівчина обхопила чашку обома долонями, щоб зігрітися. З рота виривався легкий пар. Ілан помітив, що вона припинила гризти нігті до крові: вони стали довші і рівніші.

— Слухай, я прийшла не для того, щоб ворушити старі історії або завдати тобі болю. Пошуки «Параної» належать тобі так само, як і мені. Я хочу поділитися з тобою своїми останніми відкриттями, і тоді ти оціниш.

Ілан зробив ковток. Від хвилі тепла по тілу стало краще.

— Я вже сказав тобі по телефону. Я зав’язав. Ігри вже наробили достатньо безладу в моєму житті, і тепер, у три­дцять років, я став заправником на довбаній бензоколонці. Повір, продавати