Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

– Та кинь ти. Повернеш мені гроші… – Софі закотила очі та скривилася. – Не потрібні вони мені. Розкажи краще, як ти плануєш використати це відео? Адже воно знищить бездоганну репутацію Олсен. Варто залити це відео в інтернет і їй кінець. Як ти й хотіла! Залишилося тільки вибрати потрібний момент.

– Поки не знаю, але обіцяю, що це буде грандіозно, – збрехала Тіна.

Софі запищала від захоплення, невимовна радість проглядалась в кожній рисі її обличчя.

– Послухай, я не встигла прийняти душ, всю ніч тусила у нічному клубі. Я зараз хочу піти в спортзал і скористатися душем у жіночій роздягальні, – повідомила Тіна немовби між іншим, дуже сподіваючись, що Софі відв'яжеться від неї.

– Я з тобою. Тим більше, що сьогодні футбольний матч нашої студентської команди. Можна подивитися гру, дочекатися Адлера та натякнути йому…

– Ні! Я дуже поспішаю. У мене на це нема часу. Можливо, іншого разу.

Найменше у світі Тіна хотіла бачити Адлера. Від однієї згадки про нього серце відчайдушно забилося.

Софі невдоволено надула губи.

– Як шкода. Ти втрачаєш відмінну можливість…

Тіна не слухала подругу, вона подивилася на годинник. Час швидко спливав.

– Довірся мені, Софі. Я знаю, що робити з відео. Тільки, будь ласка, нічого не роби без мене. А ще краще знищи запис. Адже якщо з'ясується, що ти причетна до цього, на твою родину Олсени стравлять усіх собак. Сама розумієш, зариватися з ними тобі ні до чого.

Задоволена посмішка сповзла з Софі.

– Ти маєш рацію, я про це не подумала. Але ти нікому не розповіси про це?

– Звичайно ж ні. Ми подруги, – Тіна вимушено посміхнулася.

– Гаразд, але відео я тобі скину, – наполягала Софі, вона передчувала задоволення від скандалу і горіла бажанням розтоптати, знищити Адель заради втіхи.

Надвечір Тіна відчувала себе енергетично вичавленою наче лимон. Вона йшла до дорогого ресторану, в якому мала сьогодні працювати. Серце завмирало від поганого передчуття. А може все тому, що весь сьогоднішній день був схожий на катастрофу?

Волда зустріла Тіну біля чорного входу та провела всередину, представила її організаторам та метрдотелю. Після бліц-опитування Тіну взяли на роботу.

– Ось одяг, переодягайся, – сказала Волда і подала їй форму офіціантки. – На обличчі не повинно бути ніякої косметики, волосся збери в тугий пучок. Сьогодні банкет-прийом працюємо за міжнародним протоколом. Будуть почесні гості, навіть хтось із уряду. Ти розносиш напої. Тільки, будь ласка, не підведи мене, – попросила Волда.

– Якщо ти хвилюєшся через вчорашній інцидент у клубі, то не варто. Я просто постояла за себе.

Волда розуміючи кивнула:

– Знаю! Але все ж таки попереджаю, що особисто поручилася за тебе, і якщо…

– Не хвилюйся! – Запевнила Тіна, зупинивши потік сумнівів Волди.

Їй було неприємно усвідомлювати, що їй не довіряють.

Тіна перевдяглася в класичну уніформу офіціантки цілком пуританського стилю: темний низ, світлий верх, білі рукавички та чорні туфлі.

Метрдотель, відповідальний за проведення заходу, зібрав усіх офіціантів та провів інструктаж, позначивши для кожного сектор обслуговування.

– Я вимагаю від кожного з вас дисципліни, організованості та безумовного виконання всіх моїх вказівок, – сказав він.

Тіна намагалася запам'ятати всю необхідну для роботи інформацію: план розміщення столів та розміщення учасників банкету за столами. То мав бути помпезний банкет на чотириста осіб, який обслуговувала ціла армія офіціантів. Вона трохи нервувала, оглядаючи величезну розкішну залу, прикрашену живими квітами. Дизайнери та флористи щойно закінчили свою роботу, і тепер все виглядало неймовірно велично, вишукано та дорого.

– Уяви, один букет на кожному столі коштує триста євро, – немов між іншим повідомила Волда, ставши поряд з Тіною. – Я чула, що тут лише квітів на сто п'ятдесят тисяч. Це ж якими грошима повертають люди, якщо можуть дозволити собі витратити нечувані суми на бенкет.

Тіна промовчала, лише зітхнула, відчувши себе жалюгідною жебрачкою.

Незабаром почали збиратися гості. Їх було багато. Тіна та ще одна офіціантка подавали в аванзалі як аперитив сухі вина, вермути, соки, коктейлі. Їй ніколи було голову підняти: за сорок хвилин Тіна розлила стільки випивки, що вже навіть перестала запам'ятовувати обличчя гостей.

Після закінчення аперитиву всіх гостей запросили до банкетної зали, і дівчина могла зовсім трохи перепочити. Тепер офіціанти виходили до зали у порядку черговуння секторів, які обслуговували.

Почалася урочиста частина. Тіна не звертала уваги на те, що відбувалося, вона намагалася відповідально виконувати свою роботу – швидко та чітко.

Вкотре вона підійшла до гостя, зупиняючись за ним обличчям до столу, щоб наповнити вже пустий келих, коли почула жіночий голос з мікрофону. У залі стало тихо, всі мовчали і слухали її впевнену, спокійну промову.

– Добрий вечір, шановні гості…

Тіна мигцем подивилася на господиню вечора і завмерла здивовано: поруч із неймовірно красивою жінкою, яка зверталася до гостей з привітанням, стояв Ерік Адлер. Не вірячи своїм очам, Тіна намагалася зрозуміти, що відбувається. Ерік був одягнений у бездоганний модний чорний смокінг, і його розслаблена впевнена поза демонструвала, що йому не вперше перебувати у такому вишуканому суспільстві. Він виглядав настільки своїм серед усієї цієї високоповажної публіки, що Тіна чітко усвідомила, хто такий Ерік насправді.