Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Тіна рішуче відштовхнула дівчину. Далі все відбувалося немов у поганому сні. Її скрутила охорона. Ламман дико репетував, лаявся. Прибіг Адам, він кричав на неї, збожеволівши від злості, і навіть вліпив легкий ляпас.

Всю дійсність вона сприймала як крізь туман. Адреналін все ще розбурхував її кров і свідомість. Але вона більше нічого не могла вдіяти. Смирно сиділа. Страху не було, тільки чітке розуміння, що вона поводилася неадекватно, і це все бачили. Вона знала, що доведеться відповісти за скоєне, але на той момент Тіні було начхати.

Її грубо викинули з клубу. Це було не найстрашніше покарання, що вона зробила.

Але Тіна ні про що не шкодувала. Вона знайшла у собі сили дати відсіч кривднику – своєму ворогові. І більше не боялася Карла! Почувши свій тихий істеричний сміх, дівчина притиснула долоню до губ. Рука тремтіла, наче від холоду.

Тіна підняла очі до неба і вимовила:

– Тату, я заступилася за себе. Тепер мене ніхто не зможе образити!

Сльози градом полилися з її очей. Стрес вимагав виходу. Але Тіна не хотіла плакати, стримувалася щосили. Щоб заспокоїтись, вона уявляла, що тато обіймає її, підтримує.

"Тривога і сум'яття зникнуть, якщо подумати про того, кого любиш", – згадала Тіна слова батька.

Ось тільки нікого не було поруч, Тіна знала, що самотня. Відчувала це кожною клітиною свого тіла. Стояла посеред вулиці і не розуміла, куди їй іти. Дівчина розраховувала тільки на себе і вірила, що якщо буде достатньо сильною, цей суворий світ неодмінно прийме її. Колись усе налагодиться. А поки вона мала пережити низку неприємностей.